Абсолют

Абсолют (лат. absolutum – незалежне, нічим не обумовлене) – філософський термін, що означає вище, абсолютне начало, що має джерело свого існування в собі самому.

Поняття Абсолюту як вищого начала імпліцитно є в філософському навчанні, починаючи з епохи античності. Проблема Абсолюту як проблема першооснови (άρχή) була поставлена іонійськими натурфілософами. Вчення про Абсолют як Єдине невимовне (τό έν άρρήτον) вперше було сформульовано Плотіном (Енеади V, 3.13) для визначення Вищого начала, з якого відбувається еманація всіх інших рівнів сущого.

Християнська традиція внесла нові аспекти в розуміння Вищого начала: Отці Церкви, що використали понятійний апарат античної філософії для пояснення догматів віри, ототожнили Абсолют, як вище буття, з Богом. У Середні віки найбільш розроблене вчення про Вище буття було створено Томою Аквінським.

Сам термін Абсолют з'явився в ідеалістичній філософії XIX ст. (Шеллінг, Гегель), в якій було проведено чітке розмежування між Богом релігії і Абсолютом, який був зрозумілий як найвища ідея, найвищий принцип світобудови. У XX ст. філософські дискусії про Абсолют сфокусувалися на проблеми пізнаваності Абсолюту. Представники агностицизму дали негативну відповідь на питання про можливість пізнання Абсолюту. Ірраціоналістичний ж напрям у філософії наполягав на тезі про те, що пізнання Абсолюту – справа інтуїції, віри, «серця», а не розуму (Бергсон, Блондель).