Адріан та Наталія, мучч.свв.

Подружжя Адріана і Наталії жило в місті Нікомидії в Віфінській області Малої Азії. Адріан був язичником і служив чиновником імператора Максиміана Галерія (305-311 рр..), гонителя християн. Наталія була таємною  християнкою.

Під час гонінь поблизу Нікомідії в печері переховувалося 23 віруючих. Їх спіймали, судили, катували і змушували принести жертву ідолам. Потім їх повели в судову палату, щоб записати їхні імена. Тут знаходився начальник палати Адріан, який запитав їх, яку нагороду очікують вони від свого Бога за муки. Вони відповіли йому: «Не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його» (1 Кор. 2, 9). Почувши це, Адріан сказав писарям: «Запишіть і моє ім'я разом з ними, тому що і я - християнин». Адріана посадили у в'язницю. Імператор радив йому викреслити своє ім'я зі списку християн і попросити вибачення. Адріан запевнив його, що він не збожеволів, а вчинив так за власним переконанням. Виповнилось йому тоді 28 років.

Дізнавшись про все, Наталія поспішила до в'язниці, де підбадьорювала Адріана бути мужнім. Коли ув'язнених християн присудили до страти, Адріана відпустили на короткий термін додому, щоб він повідомив свою  дружині про це. Побачивши Адріана, Наталія злякалася, що він відрікся від Христа і не впустила його в будинок.

Повернувшись до в'язниці, Адріан разом з іншими мучениками був підданий страшним катуванням. Коли черга дійшла до Адріана, дружина найбільше боялася, щоб чоловік її не відрікся від Христа. Вона зміцнювала Адріана і притримувала його руки і ноги, поки кат перебивав їх молотом. Помер святий Адріан разом з іншими мучениками в 304 році. Коли їх тіла почали спалювати, піднялася гроза і піч згасла, кількох же катів убила блискавка.

Тисячний армії хотів одружитися на Наталії, яка була ще молода і багата. Ще перед смертю Адріана Наталія просила його молитися, щоб її не змусили вийти заміж. Тепер Адріан з'явився їй у сні і сказав, що незабаром вона піде за ним. Так і сталося: Наталія померла на гробі свого чоловіка в передмісті міста Візантії, куди його тіло перенесли віруючі.