Агнець Божий

У Новому Завіті назва Ісуса Христа; символ із Старого Завіту, опертий на символіці пасхального агнця, кров якого берегла Вибраний Народ від Ангела Нищителя у землі неволі (Вих.12,5). Тому в єврейській традиції кров агнця набрала спасенного сенсу. За її посередництва здійснювалось встановлення і відновлення союзу і зв’язок із законом Мойсея. Ідея агнця виступає в пророцтві Єремії (11,19). Пророк порівнює себе з агнцем. Цей образ був поширений на Слугу Ягве, який, як покірний і сумирний Агнець звершує відкупительну жертву.

Апостол Іван показує, що Ісус, як Агнець вмирає у день Пасхи і в своїй Особі реалізує пророцтва (Ів.19,14; 19,33-36; пор.Вих.12,46).

Християнська традиція також бачила в Христі правдивого Агнця. Символіка Агнця збагачує катехезу і літургію (пор. великодня префація): Ісус є Агнцем без вади (Вих.12,5), відкупляє людей ціною крові (1Пт.1,18-19; Одк.5,9). Кров Агнця-Христа чинить так, що вірні вириваються від світу гріха, спід влади сатани, типом якого був фараон, і тому можуть співати гімн визволення, пісню Мойсея і Агнця (Одк.15,3).