Авіньйон

Авіньйон (лат. Avennio, франц. Avignon) - місто у Франції, розташоване у місці злиття Рони і Дюранса, столиця департаменту Воклюз, в 1309-77 – резиденція Папи Римського (Авіньйонський полон пап), в епоху Великої схизми – резиденція антипап.

З VI-V ст. до Р.Х. А. був торгової колонією Массілії (Марселя), потім гало-римським муніципієм (civitas Avennicorum), в V-VI ст. по Р.Х. належав бургундам, остготам і, нарешті, франкам; в 737 і 739 Карлу Мартеллу довелося відвойовувати А. у арабів. З XI ст. А. номінально підпорядковувався Свящ. Римській імперії, а фактично знаходився під владою південнофранцузьких сеньйорів; на поч. XII - сер. XIII ст. користувався комунальним самоврядуванням; з 1290 перейшов в одноосібне володіння графів Прованського з Анжуйскої династії, у яких з санкції імп. Карла IV був викуплений Папою Климентом VI (1348). З 1433 містом і прилеглим до нього графством Венесс, придбаним Папою Григорієм X ще в 1274, управляли папські легати. Після заняття А. франц. революційними військами (1790) А. і Венесс були приєднані до Франції (14.09.1791).

Першим єпископом А., про якого збереглися достовірні відомості, був Нектарій, який брав участь у багатьох соборах між 439 і 455. Аж до XIV ст. єп-во А. - суффраганат Арелатскої митрополії. Папа Климент V з 1309 обрав своєю резиденцією мон. домініканців у А. Після того як в 1316 Папою був обраний Іванн XXII (Жак Дюез з Каору, колишній єпископ А.), в А. остаточно перемістилася резиденція пап. З цього моменту почалося бурхливе зростання міста, зовнішній вигляд якого визначав папський палац, будинки кардиналів і членів курії, численні храми. Свій розквіт переживав тоді і Авіньйонський ун-т, заснований ще в 1303, а до кін. XIV ст. налічував 1500 студентів. У 1475 Сікст IV перетворив А. у архиєп-во, підпорядкувавши йому єп-ва Кавайон, Карпентра і Везон. По конкордату 1801, А. став єп-вом; з 1822 А. - знову архиєп-во з єп-вами Монпельє, Нім, Валанс і Вівьє.

Папський палац в А. площею в 15 тис. кв. м - видатний пам'ятник готичної архітектури - є найбільшою середньовічною резиденцією в Зах. Європі. З сер. XI ст. і аж до переїзду в А. папам, з огляду на складну політ. і соціальну ситуацію в Римі, а також через погрози, що виходили від імператорів, рідко вдавалося жити тривалий час на одному місці. Відносна безпека пап в А. полегшила створення відповідної високому сану Папи резиденції, чого вимагали також і завдання впорядкування папської адміністрації, судочинства і фінансів. Іванн XXII займав колишній єпископський палац, розташований на південь від романського катедр. собору Пресвятої Діви Марії (XII ст.). На місці цього палацу при Бенедикті XII в 1335р. під керівництвом П'єра Пуассона почалося будівництво великого комплексу житлових і адм. приміщень (palais vieux). Климент VI приєднав з пд. сторони значно більш представницький «новий палац» (palais neuf), спорудження якого було доручене французькому архітекторові Жану де Лувр, а внутр. оздоблення - італ. художнику Маттео Джованетті з Вітербо. Роботи тривали також при Інокентії IV і Урбані V. Ще при цистерціанці Бенедикті XII в основу було покладене планування монастиря з внутр. двором. Одночасно палац відповідав характерному для резиденцій того часу типу замку: він споруджений на кам'янистому виступі, фланкований десятьма чотирикутними баштами (деякі з них досягають 50 м. у висоту), укріплений в нижній частині величезними арками і забезпечений зубцями і бійницями.

У дусі існуючої вже в той час тези «де Папа, там і Рим» багато споруди палацу були ремінісценціями римських: капела, розміщена Бенедиктом XII в північному крилі палацу, була присвячена св. Івану Хрестителю, замінюючи Латеранську базиліку; «новий палац» Климента VI відповідав собору Св. Петра, а східне крило, прибудоване Урбаном V вже в епоху Великої схизми, прямо називалося «Рим». У палаці розміщувалася папська курія, там жили найближчі співробітники Папи, знаходилися апартаменти для важливих гостей.

Будівлі було завдано істотної шкоди в результаті двох облог (1398-99, 1410-11), пожежі (1413), а також руйнувань епохи Французької революції. У XIX ст. палац був перетворений спочатку у в'язницю, а потім у казарму. У 1906 палац перейшов у власність міста і після тривалої реставрації став музеєм.