Ви є тут

Церковні унії

Церковні унії - акти об'єднання Східної (православної) та Західної (Римо-католицької) Церков на умовах визнання Східною Церквою верховенства римського папи, але при збереженні нею візантійського обряду і богослужіння на традиційній мові.

Починаючи з XIII століття укладення церковної унії домагалися не тільки римські папи, а й візантійські імператори, які розраховували на допомогу папства в боротьбі проти численних ворогів Візантії, насамперед проти сельджуків.

Незважаючи на опір частини духовенства, візантійські імператори пішли на укладення в 1274 Ліонської унії (фактично не прийнятою у Візантії ні духовенством, ні населенням і засудженою Константинопольським собором 1285), в 1439 - Флорентійської унії (відкинутої Єрусалимським 1443 собором православної церкви).

Більш успішними для Риму виявилися інші унії:

    Брестська унія 1596 з Річчю Посполитою для українців і білорусів, які проживають на її території,

    Ужгородська унія 1649 з Угорщиною для православного населення Закарпаття та сучасної Словаччини, яка в 1699 була поширена на православне населення Трансільванії (сучасна Румунія).

Церковні унії були розірвані в односторонньому порядку після Другої Світової війни під тиском радянської влади і прокомуністичних режимів Східної Європи, з метою перекриття потужного каналу західного впливу на населення:

    Брестська унія - в 1946;

    Ужгородська унія - в 1948 (Трансільванія), 1949 (Закарпаття, СРСР) і 1950 (Чехословаччина).

У СРСР Українська Греко-Католицька Церква, створена в результаті Брестської унії, зазнала репресій і була заборонена до 1990 року.

Переклад з catholic.ru