Ви є тут

Державний Секретар Ватикану

Державний Секретар Святого Престолу (і Ватикану) − вища адміністративна посадова особа при Святому Престолі та у Ватикані. Цю посаду може обійняти тільки кардинал. Не кардинал може лише виконувати обов'язки Державного Секретаря.

Функції Державного Секретаря Святого Престолу (і Ватикану)

Кардинал-Державний Секретар контролює Державний Секретаріат Святого Престолу, який є найстарішою і найбільш важливою установою (грец. dicastery) Римської Курії. Це одна із найстарших посад Римо-Католицької Церкви, отже, Державний Секретар повинен бути кардиналом. Якщо посада вільна, то не кардинал може виконувати обов’язки Державного Секретаря Ватикану, поки не знайдеться гідна заміна або цей не кардинал стане кардиналом наступної консисторії.

Кардинал-Державний Секретар відповідає за політичні та дипломатичні дії Папського Престолу. Оскільки Ватиканом керує Папський Престіл, кардинал-Державний секретар Святого Престолу є також «прем'єр-міністром» Ватикану. Це справді так, тому що Державний Секретар Святого Престолу і Ватикану є прем'єр-міністром і очолює всю папську адміністрацію.

Термін кардинала-Державного Секретаря закінчується, коли починається Sede Vacante. Упродовж цього періоду колишній Державний Секретар діє як член кардинальської комісії з кардиналом Камерленго і колишнім головою Папської Комісії у справах Ватикану, яка здійснює деякі з функцій глави Ватикану, поки не оберуть нового Папу Римського. Як тільки оберуть нового Папу, роль колишнього Державного Секретаря в комісії закінчується, хоча він може бути (і зазвичай) знову призначений Державним Секретарем.

Історія

Посаду Державного Секретаря, що  простежує своє походження до secretarius intimus, створив Папа Лев X на початку XVI століття, щоб звертатися з кореспонденцією до дипломатичних місій Папського Престолу, які тільки починали ставати постійними посадами замість місій, що посилаються в особливих випадках. На цій стадії Секретар був досить незначним функціонером і адміністрацію Ватикану очолював кардинал-непот (кардинал-племінник), довірена особа Папи Римського, якого, зазвичай, обирали з його сім'ї.

Нерозважливість Папи Юлія III в дорученні посади кардиналу-племіннику Інноченцо Чокка дель Монте, незаконнонародженому юнакові, фактично неписьменному вуличному шибайголові, призвело до модернізації роботи Секретаря, оскільки посадова особа повинна була займатися обов'язками, а кардинал-непот був непридатний до цього. До часів Папи Інокентія X посада Державний Секретар стала самостійною зі своїм кардиналом, і Папа Інокентій XII скасував посаду кардинала-племінника 1692 р. З цього часу і надалі посада Державного Секретаря Ватикану стала найбільш важливою з посадових осіб Святого Престолу.

У 1968 Папа Павло VI Апостольською конституцією «Regimini Ecclesiae Universae» збільшив повноваження Державного Секретаря, ставлячи його перед усіма іншими департаментами Римської Курії. У 1973 р. Павло VI далі розширив функції Державного Секретаря, скасувавши древню посаду Канцлера Римо-Католицької Церкви і поєднуючи її з функціями Державного Секретаря.

Період вакансії

Папа Римський Пій XII, будучи Державним Секретарем при Папі Пії XI, не призначив нікого на посаду Державного Секретаря після смерті кардинала Мальоне 1944 р. Під його безпосереднім наглядом обов'язки Державного Секретаря були розділені між двома Апостольськими пронотаріусами, Доменіко Тардіні та Джованні Баттіста Монтіні, які 1952 р. обидва виконували обов’язки Державного Секретаря, з Надзвичайних і Звичайних справ, відповідно. У 1954 р. Монтіні (майбутній Папа Павло VI) залишив Римську Курію, щоб стати Архиєпископом Мілана, але тільки за Папи Івана XXIII Тардіні був названий кардиналом і призначений Державним Секретарем Ватикану.

Інше

З усіх Державних Секретарів Святого Престолу і Ватикану тільки трьом вдалося стати Папою Римським − це Фабіо Кіджі, майбутній Олександр VII, Джуліо Роспільозі, майбутній Климент IX, і Еудженіо Пачеллі, майбутній Пій XII. Нині Державним Секретарем Святого Престолу і Ватикану з вересня 2006 р. є кардинал Тарчізіо Бертоне, який змінив на цій посаді кардинала Анджело Содано, що обіймав посаду Державного Секретаря з червня 1991 р.

15 вересня 2006 р. кардинал Содано залишив посаду Державного Секретаря Ватикану. Його наступником став кардинал Тарчізіо Бертоне.

Список Державних Секретарів Ватикану   

1. Джованні Джакомо Панчіролі (1644−1651);   

2. Дечіо Аццоліні (молодший) (1667−1669), виконував обов’язки Державного Секретаря (1651);   

3. Фабіо Кіджі (1651−1655), обраний Папою Римським Олександром VII (1655−1667);   

4. Джуліо Роспільозі (1655−1667), обраний Папою Римським Климентом IX (1667−1669);   

5. Дечіо Аццоліні (молодший) (1667−1669);   

6. Федеріко Борромео (молодший) (1670−1673);   

7. Франческо Нерлі (1673−1676);   

8. Альдерано Чібо (1676−1689);   

9. Джамбаттіста Рубіні (1689−1691);  

10. Фабріціо Спада (1691−1700);  

11. Фабріціо Паолуччі (1700−1721), (1 раз);  

12. Джорджо Спинола (1721−1724);  

13. Фабріціо Паолуччи (1724−1726), (2 раз);  

14. Нікколо Марія Леркарі (1726−1730);  

15. Антоніо Банк'єрі (1730−1733);  

16. Джузеппе Фіррао (1733−1740);  

17. Сільвіо Валенті Гонзага (1740−1756);  

18. Альберіко Аркінто (1756−1758);  

19. Луїджі Марія Торреджані (1758−1769);  

20. Лаццаро ​​Опіца Паллавічіно (1769−1785);  

21. Ігнаціо Гаетано Бонкомпаньї-Людовізі (1785−1789);  

22. Франческо Саверіо де Дзелада (1789−1796);  

23. Ігнаціо Буска (1796−1797);  

24. Джузеппе Марія Доріа Памфілі (1797−1799);  

25. Ерколе Консальві, виконував обов’язки Державного Секретаря (1800); Державний Секретар (1800-1806), (1 раз);  

26. Філіппо Казоні (1806−1808);  

27. Джузеппе Марія Доріа Памфілі, про-державний секретар (1808); 

28. Джуліо Габріелла (молодший) (1808−1814);  

29. Бартоломео Пакка, виконував обов’язки Державного Секретаря (1808−1814);  

30. Ерколе Консальві (1814−1823), (2 раз);  

31. Джуліо Марія делла Сомалья (1823−1828);  

32. Томмазо Бернетті, (1828−1829), (1 раз);  

33. Джузеппе Альбані (1829−1830);  

34. Томмазо Бернетті, виконував обов’язки Державного Секретаря (1831); Державний Секретар (1831−1836), (2 раз);  

35. Луїджі Ламбрускіні (1836−1846);  

36. Томмазо Паскуале Джіцці (1846−1847);  

37. Габріеле Ферретті (1847); 

38. Джузеппе Бофонді (1848);  

39. Джакомо Антонеллі (1848), (1 раз);  

40. Антоніо Франческо Оріолі ad interim (1848);  

41. Джованні Солья (1848);  

42. Джакомо Антонеллі (1848−1876), (2 раз);  

43. Джованні Сімеоні (1876−1878);  

44. Алессандро Франкі (1878);  

45. Лоренцо Ніна (1878−1880);  

46. Лодовіко Якобіни (1880−1887);  

47. Маріано Рамполли дель Тіндаро (1887−1903);  

48. Рафаель Меррі дель Валь-і-Сулуета (1903−1914);  

49. Доменіко Феррата (вересень-жовтень 1914);  

50. П'єтро Гаспаррі (1914−1930);  

51. Еудженіо Пачеллі (1930−1939), обраний Папою Римським Пієм XII;  

52. Луїджі Мальоне (1939−1944);  

53. Доменіко Тардіні (1958−1961) (1 раз);  

54. Амлето Джованні Чіконьяні (1961−1969);  

55. Жан-Марі Війо (1969−1979);  

56. Агостіно Казаролі (1979−1990);  

57. Анджело Содано (1991−2006);  

58. Тарчізіо Бертоне (15 вересня 2006 −).

За матеріалами catholic.ru