Ви є тут

Дім Божий (Святиня)

Церковна будівля, яка служить християнській спільноті як місце зібрання для відправляння літургії, зміцнення своєї єдності і переживання зустрічі з Богом.

З огляду на суть і ціль церковної будівлі окреслюються дві тенденції, засновані на термінології: 1)церковна  будівля як місце перебування Бога (єрусалимська святиня) чи божества (поганська святиня), як святе місце(святиня), простір, виділений для Господа (Киріякон, Господній Дім, німец. Kirche, англ. church), 2) церковний будинок як дім Церкви (domus ecclesiae), місце, у якому громадиться спільнота вірних(ekkle-sia; згромадження, збір; іт. chiesa, фр. église, ісп. iglesia).

Згідно з Новим Завітом, Божою святинею є людськість Христа; християни стають святинею Святого Духа через хрещення (1Кор.3,16) і у них живе Пресвята Трійця(Ів.14,23); саме згромадження вірних, оперте на живому камені, Христі, є духовною святинею, збудованою з живого каміння (1Пт.2,4-8). Тому перші християни не бачили потреби будування святині як місця перебування Бога, вони звіщали, що «Бог не живе у святинях, збудованих людською рукою» (Ді.17,24). Тому вони збирались на молитву і ламання хліба (Євхаристія) у приватних домах, над гробами мучеників (катакомби), у тюремних камерах. Лише пізніше (ІІ ст. в Персії, ІV на території імперії) постають будівлі, призначені виключно для релігійних зібрань.

ІІ Ватиканський Собор нав’язується до сприйняття функції церковної будівлі в понятті перших християн. Згідно з найстаршою традицією слово ecclesia стосується як люду «поєднаного єдністю Отця, і Сина, і Святого Духа» (LG4), так і будівля, у якій спільнота християн громадиться для слухання Божого Слова і святкування Євхаристії.

Локальна громада Церкви через сам факт зустрічі для літургічної відправи освячує місце зібрання. Згідно V розділу Загального Впровадження до Римського Міссалу церковна будівля «виражає образ згромадженого люду» (№257); план церкви має бути обдуманий так, щоб він виражав єрархічну структуру і розмаїття функцій, спричинявся до творення внутрішньої і органічної єдності. Літургія посвячення церкви і вівтаря (відновлена декретом 29 травня 1977 року) вказує також соборове розуміння церкви як дому громади. Обряд розпочинається урочистим входом згромадженого люду (з єпископом і священиками) до нового будинку, який буде місцем  складання жертви, проголошення Божого Слова, служіння Таїнств. Єпископ посвячує воду для окроплення люду, який становить духовну святиню, а також внутрішніх мурів церкви. Вперше прочитане у новій церкві Боже Слово є інтронізацією Біблії у згромадженій спільноті. Посвячення церкви здійснюється головним чином через Євхаристію (єдина необхідна умова). Намащення стін церкви має виразити посвячення цілого будинку назавжди для цілей релігійного культу. Обкадження нової церкви вказує, що вона стала домом молитви; обкадження Божого люду пригадує, що він є живою святинею, в якій кожен віруючий є духовним вівтарем (Рим.12,1). Нова літургія посвячення церкви вказує також єрархічність Церкви – підкреслює роль єпископа (він очолює літургію, йому передається новий будинок); кліру (єпископ співслужить із священиками, пов’язаними з новою церквою, парох відкриває браму нової церкви, священики можуть здійснювати намащення стін церкви) а також лаікату (представник вірних промовляє і передає будинок єпископові, ведеться хроніка будови церкви і називаються прізвища будівничих).

Назви церков: базиліка, в архітектурному сенсі – церква збудована в стилі базиліки; у правно-літургічному сенсі – церква наділена певними привілеями;  більші базиліки: в Римі (7), в Асижі (св.Франциска); відомі римські базиліки: св.Петра у Ватикані, св.Павла за Мурами, св.Івана на Латерані і Матері Божої Великої; менша базиліка – титул, який надається церкві Папою з огляду на її мистецьку вартість чи спеціальний культ; катедра – єпископська церква, яка є осередком єпархіального життя; колегіата – церква з осідком капітули (колегія каноніків); парафіяльна церква – зосереджує релігійне життя парафії; філіальна церква – допоміжна для парафіяльної; каплиця(ораторій)- додатково допомагає у парафіяльному житті; каплиці можуть бути публічні, напівпублічні, приватні.