Ви є тут

Ідеалізм

Філософський напрямок, який, на відміну від реалізму, передбачає, що основною формою буття є ідея буття (розум, дух, акт свідомості).

Ідеалізм може бути:

1) онтологічний (метафізичний) і пізнавальний (епістемологічний): онтологічний зазвичай набуває форми спіритуалізму, який проголошує, що сутністю буття є дух (протилежністю спіритуалізму є матеріалізм); пізнавальний вбачає у пізнавальному акті або у чистій свідомості чинник існування буття;

2) об'єктивний і суб'єктивний: об’єктивний визнає існування загальних ідей як основи для усього буття (Лейбніц, Гегель); суб'єктивний скеровує існування зовнішнього буття до існування спостережних актів (Берклі, Юм); однією з форм суб'єктивного ідеалізму є імманентизм, в якому йдеться, що інтелект пізнає тільки те, що продукує; крайньою формою суб'єктивного ідеалізму є соліпсизм, що заперечує існування всіх живих істот, окрім «моєї свідомості»;

3) трансцендентний (Кант, Гусерль) – твердить, що свідомість констатує предмет, але не заперечує існування зовнішнього буття. [Трансцендентальний ідеалізм запитує про апріорні підстави відносин людина – буття (суб'єкт – об'єкт)].

Історично ідеалізм у європейській філософії вперше з'явився у вченні Платона. Потім розвинувся у неоплатонічних школах (Плотин) і середньовічних системах арабської метафізики (Авіценна). Звідти ідеалізм перейшов до християнської філософії (Августин, Бонавентура). У наш час ідеалізм набрав теоретично-пізнавальної форми (Декарт, Берклі, Юм), щоб потім через філософію Канта відродитися у метафізиці (Шеллінг, Фіхте, Гегель). Сьогодні ідеалізм все ще живий в основному у феноменології Гуссерля.