Карл Габсбург, бл.

Карл І Франц Йосиф (нім. Karl Franz Joseph Ludwig Hubert Georg Otto Marie von Habsburg-Lothringen, 17 серпня 1887, Перзенбойг-Готсдорф — 1 квітня 1922, Фуншал) — імператор Австро-Угорщини, король Чехії (під ім'ям Карл III, чеськ. Karel III.), король Угорщини (під ім'ям Карл IV, угор. IV. Károly), король Галичини та Володимерії (у 1916—1918 роках) з династії Габсбургів.

Народився 17 серпня 1887 року в замку Персенбойг в Нижній Австрії. Його батьками були ерцгерцог Отто із габсбурзько-лотаринської династії і Марія Йозефа з Саксонії. Вони належали до цісарського роду, бо Франц-Йозеф був братом дідуся Карла.

Його виховували в католицькому дусі. Спочатку він навчався вдома, а пізніше в Шоттенгімназіум у Відні і в університеті Карла в Празі.

21 жовтня 1911 року одружився із принцесою Зітою з роду Пармських Бурбонів. Вони мали восьмеро дітей.

Коли 28 червня 1914 року в Сараєво був вбитий ерцгерцог Франц Фердинанд, Карл став наступником трону.

Того ж року спалахнула І світова війна. Карл воював на першій лінії фронту. Розуміючи наскільки жорстокою є війна, він робив усе можливе і що було в його силах, щоб запобігти непотрібному проливанню крові. Офіцерам він наказував «надавати раненим швидку медичну допомогу, дбати про солдат,.. ворогів не вбивати, а брати в полон». Суворо забороняв грабіж, розбої і вандалізм.

21 листопада 1916 року після смерті Франца Йозефа Карл став цісарем Австро-Угорщини. 30 листопада того ж року його короновано на короля Угорщини.

Своєю головною метою Карл вважав забезпечення миру. Він був єдиним представником влади, котрий підтримував мирну ініціативу Папи Бенедикта XV. За посередництвом свого швагра провів таємні переговори з Францією. Однак його мирний план не прийняли ні країни Антанти, ані Берлін.

Як цісар, намагався запровадити в життя суспільну науку Церкви, викладену Папою Левом ХІІІ в енцикліці «Rerum novarum». Він встановив перше у світі Міністерство здоровʼя і соціальних справ, приготував земельну реформу, запровадив пенсію, захищав права працівників, дбав про безпеку праці, відкрив кухню для бідних і боровся з корупцією.

Після падіння імперії не хотів погодитись на зречення з престолу, оскільки вважав, що влада – це завдання, доручене Богом. Саме з цим переконанням двічі намагався повернути трон в Угорщині.

В червні 1919 року був змушений покинути батьківщину. Спочатку його відправили до Швейцарії, а потім на заслання до Мадейри.

Був позбавлений титулів і маєтків, прожив решту життя у важким умовах. Невдовзі захворів і 1 квітня 1922 року помер від запалення легенів, у віці 34 роки. Труднощі вигнання і терпіння, спричинені хворобою, жертвував за довірені йому Богом народи.

Помираючи, Карл попрощався зі своєю дружиною Зітою. «Я завжди тебе любитиму», - сказав він так само, як говорив це 11 років тому, коли вони одружувались. Тоді він покликав свого первородного сина Отто, щоб «показати, як має себе поводити католик і імператор при смерті». Цісар прийняв Таїнство помазання хворих і промовив останні слова: «Нехай буде Твоя Свята Воля. Ісусе, Ісусе, прийди! Так-так. Мій Ісусе, нехай буде Твоя воля – Ісусе».