Ви є тут

Керигма

Керигма (грецьк. Κήρυγμα, від дієсл. κηρύσσω – виконувати управління геральда, проголошувати), у біблійно-богословському значенні термін означає визвольне проголошення, що передається через місійне посланництво до євреїв і язичників, яке доручив Бог, Котрий об’явився. У НЗ це знаряддя окреслює терміни: Євангелія (пор. Mт. 26,13; Гал. 2,2); прихід  Царства Божого і Месії разом із закликом до внутрішньої переміни (пор. Мт. 3,2; 4,17); свідчення про особу і посланництво Ісуса-Месії (пор. Ів. 1,9 -15,19-27; 2 Кор. 1,19; Флп. 1,15), Сина Божого (пор. Ді. 9,20), Бога (пор. 2 Кор. 4,5), а передусім переповідання муки, смерті та воскресіння Ісуса Розп'ятого (пр. 1 Кор. 1,23; 2 Кор. 5,15.21; Ді. 2,14-36; 3,12-26; 10,34-43), а також Його другого приходу (пор. 2 Тим. 4,1; 2 Пт. 1,16). Тема сповнення пророцтв СЗ на Ісусі та на Його ділі, тобто Його смерті та воскресінні (пор. 1 Пт. 1,10-12) називається апостольською керигмою.

Найстарший виклад апостольської керигми представляє текст Першого листа до коринтян (15,3-5). Проголошення визвольного послання (керигматичної правди) має привести до  навернення (внутрішньої переміни) і відпущення  гріхів. Через його слухання в людині прокидається  віра, яка схиляє до прийняття змісту цього послання (керигми) (пор. Рим. 10,17). Прийняття з вірою викликає внутрішню переміну або навернення (метанойя), яке провадить до відпущення гріхів. Таким чином людина стає учнем Ісуса і дитиною Божою (Рим. 10,14-17; Мт. 28,19; Ів. 1,18; 1 Пт. 1,23). Оскільки апостоли були очевидцями Ісуса, Який є предметом проголошеної керигматичної правди, і розпочинали місію євангелізації світу, з волі Божої їхнє проголошення керигматичної правди супроводжується знаками і чуда, особливо після вознесіння Ісуса (пор. Мр. 16,20). Вони були вираженням сили Божої, що стверджує їхнє посланництво, і у багатьох випадках чинником, який схиляє до прийняття проголошеної ними Євангелії (керигми). До основних ознак керигми належить місія (послання), яку той, хто проголошує її, отримує або безпосередньо від Бога Отця (Ів. 1,33; Мт. 3,16-17; 12,18; 1 Пт. 3,18,19) або Його Сина – Ісуса Христа (Мт. 10,5-7; Мт. 28,18-20), або безпосередньо через Церкву. Авторитет посланництва Церкви має своє джерело у Бозі-Отцеві та в Ісусі Христі (пор. Ів. 17,18; 20,21). Послані апостоли, а також їхні співпрацівники, яких вони вибрали, названі слугами (дияконами) Бога (пор. 1 Тим. 3,2-3) та Ісуса Христа (наприклад, Koл. 1,7; Рим. 15,16).

Вирази керигматична катехеза або керигматичне вчення посилаються на авторитетне проголошення цієї одноразової, історичної події, яку в Ісусі та через Ісуса звершив Бог спасаючи світ, але поданої відповідно до менталітету сучасної людини.

Отже, керигма є проголошенням вічного життя, а не наукою про життя вічне.