Латеранські угоди

Латеранські угоди – система договорів між італійською державою і Святим Престолом. Призвели до правового врегулювання взаємних претензій між Італією та Святим Престолом, до вирішення «Римського питання», що існувало з 1870 року; визначили права і привілеї Католицької Церкви, її становище в Італійському королівстві.

Підписані 11 лютого 1929 року у Латеранському Апостольському Палаці (Palazzo Laterano) кардиналом П'єтро Гаспаррі (Держсекретарем) і прем'єр-міністром Італії Б. Муссоліні, що діяли від імені короля Віктора Еммануїла III.

Латеранські угоди складаються з трьох частин – договору, фінансової конвенції та конкордату. Договір визнає католицтво «єдиною державною релігією» Італії (ст. 1); світський суверенітет Святого Престолу, включаючи міжнародні справи (ст. 2); передбачає формальне визнання за Ватиканом статусу суверенної території, керованої Святим Престолом, формально називаючи Ватикан – Містом Ватикан (Citta del Vaticano), межі якого визначаються планом, доданим до договору (ст. 3).

Низка статей регулює адміністративні питання, положення про спеціальне громадянство для підданих Святого Престолу, дипломатичному корпусі при Святому Престолі і т. д. Фінансова конвенція передбачає виплату Італією Святому Престолу 750 млн. лір у 5%-х цінних паперах (ст. 1); натомість Святий Престіл відмовляється від фінансових претензій до Італії, що з'явилися в результаті утворення італійської держави (ст. 2) (малося на увазі збройне захоплення території Папської держави військами Короля Сардинського Віктора Еммануїла Савойського у 1870 році та проголошення Королівства Італія у 1871 році).

Конкордат визначає права і привілеї Католицької Церкви в Італії, держава оголошує неробочими днями 10 церковних свят, а також неділі (ст. 11); єпископи зобов'язуються присягати на вірність Королю Італії, як главі держави (ст. 20). Інші статті передбачають широке залучення духовенства до системи освіти Італії, визнають організацію «Католицька Акція» і т. д.

У 1969 році Палата Депутатів прийняла закон, що дозволяв розлучення; цей закон фактично скасовував ст. 34 конкордату.

Угоди були переглянуті у 1984 році, в основному в частині того, що католицтво є державною релігією Італії.