Маронітська Католицька Церква

Маронітська Католицька Церква – давня християнська церква, історично походить з громади монофелітів. Одна з шести Східних Католицьких Церков, що мають статус патріархату. Більшість громад церкви є в Лівані, а також у Сирії та на Кіпрі. Постійна еміграція маронітів з Лівану привела останніми роками до появи громад у діаспорі США, Канади та Австралії.

Історія

Історія ліванських маронітів сягає кінця IV ст., коли довкола св. Марона зібралася група учнів. Пізніше вони побудували на півдорозі з Алеппо в Антіохію монастир. У V ст. монастир рішуче підтримував христологічне вчення Халкідонського Собору.

На початку VIII ст. монахи разом з групою своїх послідовників перебралися у віддалену область гірського Лівану, де кілька століть проіснували у відносній ізоляції. Саме в цей період вони усвідомили себе особливою Церквою і почали називати свого єпископа патріархом Антіохії й усього Сходу.

У XII ст., коли хрестоносці заснували Антіохійське князівство, мароніти почали контактувати з Латинською Церквою. У 1182 р. мароніти формально підтвердили свою єдність з Римом, однак, більшість маронітів вважає, що вони ніколи і не переривали спілкування з Римською Церквою.

Патріарх Єремія I Аль-Амшітті (1199–1230) став першим маронітським патріархом, який відвідав Рим, де 1215 року він брав участь у роботі Четвертого Латеранського собору. Цей візит розпочав тісні взаємини з Римом і тенденції до латинізації Церкви. У XVI ст. батьківщину маронітів завоювали турки і почався тривалий період панування Османської імперії.

У 1736 році на горі Ліван був скликаний головний собор цієї Церкви, який провів важливі реформи. На соборі прийняли звід канонів Маронітської Церкви, згідно з якими Церква вперше була розділена на єпархії, встановили правила церковного життя, головні з яких збереглися донині. З початку XIX ст. західні держави, особливо Франція, почали підтримувати маронітів, що входили до складу Османської імперії. Різанина маронітів, яку вчинили турки 1860 року, викликала збройне вторгнення французів. Після Першої світової війни Ліван і Сирія потрапили під контроль Франції.

Коли 1944 року Франція надала Лівану повну незалежність, вона спробувала гарантувати безпеку маронітській громаді, ввівши конституцію, згідно з якою президентом Лівану повинен бути мароніт. Однак громадянська війна, що спалахнула 1975 року в Лівані, виявила, що майбутнє громади залишається проблематичним. Близько мільйона маронітів покинули Ліван і оселилися на Заході.

Починаючи з 1790 року, резиденція маронітського патріарха є в Бкіркі, за 25 миль від Бейрута.

Сучасний стан

До складу Церкви входять вісім Архиєпархій – Антеліас, Бейрут, Тріполі та Тир (все в Лівані), Кіпрська Архиєпархія, Алеппо, Дамаск (обидві – Сирія), Хайфа (Ізраїль); 17 єпархій та два патріарших екзархати. Церква має 992 парафії, понад 1200 священиків і 42 єпископа. Маронітська Церква – найчисленніша в Лівані, до неї входить 37% християн і 17% населення Лівану. За даними Annuario Potificio, станом на 2007 рік чисельність прихожан церкви – 3,1 мільйона осіб [1]. З 1986 р. її очолював патріарх Насрула Бутрос Сфейр. 26 лютого 2011 його відставку  за віком та станом здоров'я прийняв папа Бенедикт XVI.

15 березня 2011 року новим патріархом Маронітської Католицької церкви був обраний Бешар ель-Раї - колишній єпископ Біблоса.

У маронітському патріархаті є духовна семінарія в Газірі та єпархіальна семінарія в Карм-Садді, поблизу Тріполі. Вищу богословську освіту можна отримати в Університеті Св. Духа в Касліке. У 1584 році в Римі заснували Маронітський Коледж.

Обряд

Маронітська Літургія має західно-сирійське походження, але зазнала впливу східно-сирійської і латинської традицій.

Євхаристійний канон Церкви сягає сирійської Літургії Св. Якова. У Літургії після арабського нашестя використовується арабська мова. Деякі громади зберегли арамейську мову богослужіння. Священики мароніти, як і більшість східних католиків, не додержуються целібату.

Відомі мароніти

     * Св. Шарбель

     * Мішель Сулейман, президент Лівану (з 2008)

     * Еміль Лахуд, президент Лівану (1998–2007)

     * Башир Жмайель, президент Лівану (1982)

     * Мішель Аун, генерал

     * Майкл ДеБейкі, кардіолог