Монотеїзм

Монотеїзм (від грец. Μόνος − один, θεός − бог) − віра в єдиного Бога. Монотеїзму протистоїть політеїзм − віра в існування кількох богів і атеїзм, що заперечує існування Бога. Крім того, поняття монотеїзм співвідноситься з поняттями генотеїзм (в концепції Ф.М. Мюллера) і монолатрія (в концепції А.-Ф. Луазі), які позначають релігійні уявлення, відповідно до яких один бог займає центр, домінуючу позицію і є головним адресатом релігійного культу, що, однак, не виключає існування інших богів.

Походження монотеїзму і його еволюція є предметом обговорення релігієзнавців і антропологів. На думку одних, монотеїзм − це вища форма еволюції релігійних поглядів, що прийшла на зміну політеїзму. Інші вважають, що монотеїзм − первісна форма релігійності, притаманна людині, а політеїзм виник в результаті її деградації. Монотеїзм в чистому вигляді не засвідчений в жодній з відомих первісних або архаїчних культур.

Проте в релігії Стародавнього Єгипту, починаючи з періоду Нового Царства, можна виявити деякі монотеїстичні тенденції. Так, в гімні Амону, створеному в цей період, говориться: «Всіх богів троє: Амон, Ра і Птах, рівних яким немає. Того, хто приховує своє ім'я, будучи Амоном, можна побачити в образі Ра, а тіло його є Птах». У XIV ст. до Р.Х. при фараоні Ехнатоні була зроблена спроба реформи з чітко вираженою монотеїстичної спрямованістю. Атон − бог, що втілює сонячний диск − на вимогу фараона-реформатора став шануватися як єдиний бог Єгипту.

У греко-римській релігійній традиції класичного періоду монотеїстичні тенденції, як правило, були відсутні, однак у філософа Ксенофана (VI ст. до н.е.) явно присутня монотеїстична концепція. Окремі елементи монотеїзму присутні в навчаннях Анаксагора  − про розум, в  Платона − про Вище благо і  Деміурга, в Аристотеля − про першорушій. У період еллінізму в пізніх орфічних гімнах і гімні Зевсу філософа-стоїка Клеанфа присутні характерні для монотеїзму ідеї: Зевс (ототожнюється з іншими богами) є владикою світу, вершителем доль, батьком всіх людей і т.п. В епоху пізньої античності в філософії − неоплатонізму і неопіфагорейства − визнання єдиної першооснови, керуючої дійсністю, практично стало нормою.

Історичними формами монотеїзму є перш за все юдаїзм, християнство та  іслам. Юдаїзм − найдавніша з монотеїстичних релігій, що пройшла еволюцію від шанування Яхве як Бога Ізраїлю до визнання його єдиним Богом, що створив світ і людину.

Християнство виділяється з ряду монотеїстичних релігій у зв'язку з вченням про Трійцю (єдиного Бога в трьох Особах) і про Боговтілення.

В ісламі віра в єдиного Бога − одне з 5 основних положень віри.

Згідно з монотеїстичним вченням, єдиний Бог є творцем світу і людини, який визначає долю свого творіння і хід історії. Етичні норми суспільства, устрій і т.п. в рамках монотеїзму вважаються Божественними законами.

Природа Бога в монотеїзмі унікальна і радикально відмінна від природи людини: Він вічний, не схильний до будь-яких перемін, святий і всемогутній. Для опису Бога в монотеїстичних релігіях використовуються поняття Творець, Господь, Отець, Цар та ін.