Навернення

Навернення - акт або процес, породжений свідомо прийнятим рішенням покінчити з гріхом і довіритися Богові.

Н. вершиться в душі людини і проявляється у зміні властивих їй до цього моменту способу дій, мислення, оцінок. Н. має морально-аскетичний характер і являє собою обов'язкову умову вступу на шлях христ. чеснот.

Н. визначається також грец. терміном μετάνοια («зміна розуму»). Крім внутр. преображення з Н. пов'язана і зміна поведінки людини, що виражається у вчиненні покаяння, практикуванняі благочестя, справ милосердя і т.д.

Заклик до Н. - одна з осн. тем Біблії. Автори СтЗ звертають особливу увагу на необхідність внутр. Н. (Іс. 1,16-18 ; 46,8; Єр 8,6 ; Іоїл 2,13). Іван Хреститель не тільки закликає до обмивання в Йордані (Мт 3,7-11), але в першу чергу проповідує «навернення серця». Ісус Христос починає свою громадську діяльність з призову до Н., яке є непорушною умовою успадкування Царства Божого (див. Мт 4, 17; Лк 13, 3-5). Апостоли проповідують Н. як приготування до хрещення і прийняття Св. Духа (пор. Ді 2, 38; 26, 20).

Н. і внутр. оновлення - постійне завдання всієї Церкви (пор. Іван Павло II, Reconciliatio et paenitentia 9), яка «має грішників у своєму власному лоні» і постійно потребує очищення і Н. Тому Н. - важлива риса христ. духовності, вирішальний фактор дух. розвитку людини.

Н. необхідне для плідної сповіді і глибокого переживання таїнства примирення. Бог прощає будь-який гріх, вимагаючи, однак, істинного і радикального Н. (ККЦ 1427-29) .