Чесноти теологічні

Теологічні чесноти

Це чесноти, що стосуються ставлення людини до Бога (грецьке Теос – Бог). Згідно з Святим Письмом це ставлення ґрунтується на вірі, надії і любові, звідси і три богословські чесноти віра, надя і любов.

1. Визначення. Віра – є основою стосунків людини з Богом, оскільки є визнанням Бога, що Себе об’явив, як найвищої Істини і Його спасительного плану для людини (Об’явлення); людина, яка вірить, чекає обіцяного Богом спасіння, тобто надіється на Бога, як абсолютно вірного своїй обітниці; ставлячись до Бога як до найвищого Добра і люблячого Отця людина любить Його. Отже, ставлення людини до Бога зводиться до цих трьох постав, а водночас чеснот.

2. Походження.  Теологічні чесноти є даром благодаті Божої. Їх уділяють людині разом з  освячуючою ласкою, тобто під час хрещення або очищення грішника в акті каяття і Таїнстві Покаяння (Таїнстві Примирення). Хоча теологічні чесноти є Божим даром, але народжуються в людині, як її особисте, вільне рішення і постава, у формі, зрозумілій людині, в результаті певного досвіду і мотивів. Оскільки Бог дає кожній людині можливість повірити та бути виправданою, кожна людина має відповідальність, щоб прийти до віри, надії і любові, а також розвивати їх через поступ, до якого ці чесноти повинні привести.

3. Можливість втрати. Теологічні чесноти людина може втратити; кожен смертний гріх суперечить любові до Бога і ближнього, але не повністю знищує віру і надію; надії позбувається сама людина, яка піддається відчаю; віри людина позбувається через закритість на неї та її заперечення.

4. Необхідність. Під час земного життя, ставлення людини до Бога вимагає всіх трьох богословських чеснот. У вічному житті віра і надія поступаються безпосередньому пізнанню Бога; ставлення до Бога зводиться до любові, яка є тією ж любов’ю, з якою людина звертається до Бога в цьому житті. Так, за словами апостола Павла, «віра, надія, любов, ці три, але з них найбільшою є любов» (1 Кор. 13–13).