Ви є тут

Номіналізм

Номіналізм (від лат. nomen - ім'я) - філософська позиція, яка заперечує реальне існування загального (універсалій) в будь-якому вигляді (крайній номіналізм), або допускає існування загального лише у вигляді загальних понять у людському розумі (концептуалізм). Номіналізм протистоїть реалізму, що стверджує існування універсалію поза людським розумом.

Витоки номіналізму виявляються вже в античності: номіналістична позиція характерна для кінічних шкіл, які вели полеміку з реалізмом Платона і стверджували, що поза людським розумом немає жодних загальних природ (напр., «людяності», «блага взагалі» і т.д.) і об'єктивно існують тільки одиничні речі.

У Середньовіччі новий імпульс полеміці між номіналізмом та реалізмом дали активні суперечки, пов'язані з проблемою універсалій, яка, зрештою, зводилась до питання про онтологічний статус загального. У числі перших і найбільш відомих середньовічних номіналістів варто назвати Росцеліна Комп’єнського і Петра Абеляра. Для Росцеліна (вчення якого, втім, відомо виключно зі слів опонентів) універсалії (загальне) є не більше ніж довільно встановлені слова, «звучання голосу» (flatus vocis) і ніякі реальні об'єкти їм не відповідають. Абеляр також заперечував можливість того, що універсалія може бути якоюсь річчю extra animam («поза душею»), однак допускав об'єктивне існування спільного в розумі в якості dicta, або смислів слів і висловів.

У XIII ст. загальноприйнятою позицією став помірний реалізм арістотелівского типу. Номіналізм відродився в XIV ст., насамперед завдяки діяльності Вільяма Оккама, який стверджував, що існування загального в індивідуальному суперечливо, а тому універсаліми суть імена, або терміни, а подібні між собою індивідуальні об'єкти подібні не тому, що володіють спільною природою (natura communis), але самі по собі в якості індивідів. Таким чином, світ, за Оккамою, складається тільки з індивідуальних речей та їх індивідуальних якостей.

До середини XIV ст. номіналізм отримав досить широке поширення, а його послідовники (Адам Вудхем, Роберт Холкот, Микола з Отрекура, Жан Бурідан, Альберт Саксонський, Микола Орезмський, Річард Суайнсхед) утворили так званий новий шлях (via moderna) у філософії, зокрема в логіці, здійснивши значний вплив на подальший розвиток філософської та наукової думки.

У Новий час номіналізм часто займав крайні позиції, був наслідком механіцизму, одним з постулатів якого є те, що світ являє собою сукупність індивідуальних тілесних об'єктів (Т. Гоббс), а також емпіризму (Д. Юм, Дж. Берклі), оскільки, згідно емпіричної епістемології єдиним джерелом достовірного знання є чуттєве сприйняття, що відноситься тільки до одиничних об'єктів, а «загальна ідея», чи поняття, є не більш ніж нечітким образом, яке формується в результаті чуттєвого сприйняття безлічі індивідуальних об'єктів.

У XX ст. номіналіз характерний для представників неопозитивізму і пов'язаний з проблемою верифікації наукових тверджень, яка, на їх думку, досягається виключно шляхом зведення даних тверджень до емпіричних «протокольних пропозицій».