Нова євангелізація

Нова євангелізація, «друга» євангелізація, реєвангелізація - оновлений в дусі II Ватиканського собору підхід до проповідування Ісуса Христа секуляризованій свідомості сучасної людини і сучасним культурам в цілому.

Даний підхід є «новим у своєму стремлінні, новим за своїм методом і новим за своїм вираженням» (Звернення Папи Івана Павла II до Ради єпископів Латинської Америки від 09.03.1983 року). Вперше термін «нова євангелізація» був використаний Іваном Павлом II 9 червня 1979 року у проповіді в м. Нова-Хута (Польща) і згодом почав широко використовуватися в Католицькій Церкві.

Метою «першої» євангелізації було показати відкупительну місію Ісуса Христа людям, які раніше не знали Його, щоб навернути їх до Христа, хрестити і вкоренити в їхній свідомості реальність Церкви. Протягом багатьох століть різні народи і традиційні культури в результаті поступової євангелізації пережили істотну трансформацію всіх аспектів індивідуального та соціального життя. Сьогодні Церква розуміє, що євангелізація далека від завершення, місія Церкви «як і раніше тільки починається ... Кількість людей, які не знають Христа і не належать до Церкви, постійно зростає» (Redemptoris missio 1,3).

На відміну від «першої» євангелізації, нова євангелізація звернена до народів, християнізованих в минулому, але які сьогодні живуть в умовах секулярної культури, яку характеризує девальвація християнських цінностей, поширення релігійного індиферентизму, зведення релігії до приватного життя людини, а також маргіналізація (аж до дискримінації і переслідувань) віруючих і релігійних громад у соціальній та культурній сфері. У той же час секуляристські і нігілістичні тенденції глибоко проникають у свідомість сучасних християн, тому їх ослаблена і розмита віра потребує оновленого проповідування і відкриття Ісуса Христа по-новому.

Однією з найбільш серйозних перешкод для нової євангелізації є зростання в суспільстві морального релятивізму, в результаті чого людина обмежує свої судження категоріями суто суб'єктивної моралі, заперечуючи об'єктивні норми, авторитети, вчення і будь-який рід надприродних зобов'язань. Нова євангелізація вимагає повного усвідомлення богословського змісту викликів нашого часу. Ці виклики повинні бути уважно розглянуті і має бути розрізнення в тому, що стосується оновлення місії Церкви (пор. апостольське звернення Івана Павла II Vita consecrate 81).

Центральною проблемою для нової євангелізації стає зростаючий вплив всіх типів сучасних культур на моральне і релігійне життя людини. Процес модернізації, що охопив багато країн світу, привів до усунення т.зв. підтримуючої культури, що існувала в традиційних суспільствах. Християнські традиції і суспільні інститути більше не перебувають у тісному взаємозв'язку і не підтримують один одного. У нових умовах Церква прагне виробити сучасну пастирську стратегію, спрямовану на євангелізацію власне культур. Цей оновлений пастирський підхід, що є найважливішим аспектом нової євангелізації, включає здатність сприймати культурний вимір євангелізації і готовність всіх євангелізаторів (від єпископів до мирян) об'єднати зусилля у виконанні цього складного завдання.

У той же час в сучасному плюралістичному світі євангелізація культури не може відбуватися за моделлю побудови якоїсь християнської соціальної системи або реставрації середньовічного європейського «християнського світу» (Christianitas). Вільно проповідуючи Євангеліє, Церква вступає у відкритий діалог з усіма людьми доброї волі, які поділяють євангелізаційні цінності любові, миру, справедливості, співчуття до бідних, гідності людської особистості і сім'ї та інше.

Нова євангелізація прагне не до географічного розширення християнства, а до глибшого проникнення Євангелія у свідомість сучасних людей. Подібний підхід, який називається інкультурацією, є глибокою трансформацією справжніх культурних цінностей через їхню інтеграцію в християнство та внесення християнства в різні людські культури (Redemptoris missio 52). У цьому випадку інкультурація обов’язково тягне за собою серйозний і відкритий міжрелігійний діалог, який «не суперечить місії ad gentes і не звільняє від євангелізації» (ibid. 55).