Обсерванція

Обсерванція (лат. observantia, observatio - дотримання) - рух у монаших чинах, що має на меті досягнення суворого дотримання монашого статуту в його початковій формі (на відміну від конвентуалізму, що допускає адаптацію монашого статуту до умов, що змінюються).

Реформаторський рух обсерванції, що виник у XIV ст. в ряді монаших чинів (августинці-ереміти, францисканці, домініканці), протистояв тенденції до пом'якшення вимог статуту в цих чинах і був спрямований на повернення до духовності, яка була характерною для раннього періоду існування чинів.

Спочатку обсерванція пов'язувалася з певними перемінами всередині чинів і не передбачала їх поділу. Реформування окремих монаших спільнот здійснювалося паралельно в Італії, Франції, Іспанії та ін європейських країнах; згодом почали виникати обсервантські монаші провінції та згромадження, що водночас зберігали підпорядкування єдиному генеральному настоятелю.

Від початку XV ст. францисканські обсерванти добилися права обирати власних генеральних вікаріїв, які, незважаючи на значну автономію, підпорядковувалися генеральному настоятелю всього чину і, як правило, виступали за збереження єдності чину (напр., Бернардин Сієнський та  Іван з Капестрано). Однак у 1517 р. францисканські обсерванти відокремилися в самостійний чин.

У Чині домініканців процес реформування монашого життя в руслі обсерванції не привів до структурного поділу.

Поділи, що відбулися в XVI ст. в деяких монашах чинах, в результаті яких з'явилися самостійні чини босих кармелітів, босих августинців-еремітів і т.д., також є результатом впливу обсерванції.