Ви є тут

Одкровення Івана Богослова – Апокаліпсис

«Одкровення Івана Богослова» − назва останньої книги Нового Заповіту (у Біблії). Часто також згадується як «Апокаліпсис» (рідше «Апокаліпс», з великої літери, з грец. ἀποκάλυψις − розкриття).

У книзі описуються події, які відбудуться перед другим приходом Ісуса Христа на землю і супроводжуватимуться численними катаклізмами і чудесами (вогонь з неба, воскресіння мертвих, поява ангелів), тому слово «апокаліпсис» часто вживають як синонім для кінця світу або для катастрофи планетарного масштабу. Від цього слова утворилися терміни апокаліптика і постапокаліптика, що позначають жанри наукової фантастики, в яких дії розвиваються у світі під час або після якоїсь глобальної катастрофи. Книга описує також другий прихід Ісуса Христа і події після нього.

Авторство

Християнська традиція приписує авторство цієї книги апостолу Івану Богослову. Це думка здавна піддається сумніву, оскільки проблематика і стиль викладу «Апокаліпсису» разюче відрізняється від «Євангелія від Івана» та Іванових послань. При цьому треба мати на увазі, що в апостольському середовищі було кілька Іванів, які пізнішою традицією були об'єднані в одну постать. Так, при перерахуванні своїх вчителів ранньохристиянський автор Папій розрізняє «Івана, учня Господнього», та іншого учня, «пресвітера Івана», якого він знав особисто і багато розповідей якого передавав. З цього приводу Євсевій Кесарійський зазначає: «Якщо не вважати автором «Одкровення»  відомого під ім'ям Іван першого Івана, то значить усі ці видіння мав другий» («Церковна історія», кн. 3, гл. 39, 5).

Канонічність

Згадки і цитати з книги трапляються вже у християнських авторів II століття, а також в Іринея та Тертуліана. Євсевій, викладаючи церковний переказ із цього питання, відносить написання Апокаліпсису до останніх років правління Доміціана (81−96). Іриней Ліонський (близько 180 р.) говорить: «Воно було побачено не давно, а майже за життя нашого покоління, в кінці правління Доміціана» («Проти єресей», 5.30.3). Це свідчення підтверджує Климент Олександрійський (який говорить про «тирана»), Оріген та інші, більш пізні автори. Свідченням на користь цього датування є згадувані в книзі події  (занепад церков, жорстокі переслідування). До того ж Іван повідомляє, що одкровення він отримав на засланні на острові Патмос, а Доміціан якраз був відомий тим, що любив позбавлятися від людей, які йому не до вподоби, саме таким способом.

Питання про канонічність довгий час залишалося відкритим. У IV ст. деякі автори навіть приписували його єретикові Керінфу. Серед Отців Церкви, які заперечували канонічність «Одкровення», були св. Кирило Єрусалимський і, мабуть, св. Григорій Богослов, який зовсім не згадує його у своєму посланні «Про те, які личить читати книги Старого і Нового Завіту». Відсутній «Апокаліпсис» і в списку канонічних книг Біблії, затвердженому Лаодікійським помісним собором 364 р. На рубежі V ст., проте, переважила думка Афанасія Великого про канонічність «Апокаліпсису». Її підтвердили помісні собори − Іппонський (383) і Карфагенський (419).

Найдавнішим з відомих до теперішнього часу грецьких манускриптів «Одкровення» є папірус, що датується серединою або другою половиною III ст. (так званий третій папірус Честера Бітті, що позначається в літературі як  P47). Вивчення показало, що початково цей папірусний кодекс складався з 32 аркушів, але до наших днів збереглося лише 10 злегка пошкоджених листів з середини кодексу. Кілька ранніх унціальних рукописів та Синайський кодекс також містять текст «Одкровення». Але в цілому варто зазначити, що «Апокаліпсис» − найменш добре засвідчена в грецьких рукописах книга Нового Завіту. Вона збереглася приблизно в 300 списках, з них лише 10 рукописів − унціальні, причому не всі повні (для порівняння, загальна кількість відомих сьогодні манускриптів, що містять ті чи інші новозавітні тексти грецькою мовою, перевищує п'ять з половиною тисяч).

Богослужбове використання

Однією з причин мізерності  ранніх текстів може бути той факт, що читання з книги «Об'явлення» ніколи не входило в богослужбову практику Східної Церкви, можливо, тому що склад богослужіння сформувався до остаточного включення книги в канон Нового Завіту. Тому, зокрема, уривки з «Одкровення» відсутні в грецьких лекціонаріях (літургійних книгах, що містять уривки зі Святого Письма, які читають під час богослужіння), що є одним з важливих рукописних джерел.

Разом з тим друга глава чинного Типікону (Єрусалимський статут) наказує читання «Апокаліпсису» у Великий піст на «великому читанні» у складі цілонічних чувань (між вечірньою та утренею), що було відсутнім у Студійському (зважаючи на відсутність у ньому чувань як таких) і Евергетідському статутах. У Католицькій Церкві зараз читається на недільних Літургіях  у великодній період (у літургійний рік), пісні з нього входять і в «Літургію годин».

Зміст

За змістом і стилем «Апокаліпсис» різко відрізняється від інших текстів Нового Завіту, там викладається отримане Іваном від Бога одкровення. За допомогою видінь Іванові відкрилося майбутнє народження антихриста на землі, другий прихід Христа, кінець світу, Страшний суд. Книга Одкровення закінчується пророцтвом про те, що перемога Бога над гріхом увінчає важку боротьбу. В оновленому творінні («нове небо і нова земля») Бог перебуватиме серед людей у вічному Небесному Єрусалимі. Закінчується книга Одкровення словами «гряди, Господи Ісусе», які назавжди стали для учнів Христа виразом гарячого бажання наблизити цю прийдешню перемогу.

Ця книга підводить підсумок всьому, що було сказано про це у біблійній традиції. Іван вдається в ньому до образів, запозичених  із старозавітних пророцтв, наголошуючи цим на спадкоємності старозавітного і новозавітного одкровення.