Ви є тут

Пантеїзм

Пантеїзм (гр. Πάν - все, Θεός - Бог) - філософсько-рел. вчення, яке стверджує, що Бог і світ тотожні за своєю суттю. Представляє собою варіант - "монізму та імманетизму. В П. світ представляється лише як прояв єдиного божественого начала (акосмічний П.) або Бог розглядається лише як рушійна світом сила, животворний подих чи управляюча світом сукупність законів (натуралістичний П.)

Хоч термін "П." з'явився на поч. XVIII ст., ряд наук, що носили риси П., що виникли в давнину, напр.вчення  Упанішад (індуїзм) про єдність Абсолюту (Брахман) та  індивідуальної душі (атман). В античності філософія  "стоїцизму представляла собою натуралістичний П., а вчення  Плотіна про еманацію всього сущого з Єдиного - акосмічний  П. Дослідники нерідко вбачають елементи  П. в  каббалі в сер.-віч. араб. філософії (напр. у Ібн  Сіни), а також у тих христ. мислителів на яких вплинув неоплатонізм (Псевдо-Діонізій Ареопагіт, Іван Скот Еріугена, а в епоху Відродження Дж. Бруно.)

В Нові  часи  П. став (поряд з деїзмом) одним з варіантів т.зв.природної релігії, що відповідає, як вважалось, збільшеному рівню природньо-наук. знань, є альтернативою християнству, і, відповідно, протиставляється  владі Церкви в сус-ві і служить політичній. і культ. емансипації. Розповюдженню П. сприяла філософія Б. Спінози, яка ототожнювала Бога і природу. Серед послідовників та захисників Спінози були Г.Є.Лессінг, І.В.Гете, Мендельсон.

Популярність П. в нім. філософії в епоху  романтизму дала підставу Г. Гейне для іронічного зауваження, що П. є «природженою релігією Німеччини». Класичний нім. ідеалізм  Фіхте,  Шеллінга і  Гегеля, які прагнули показати, як вся реальність виявляється результатом саморозвитку Абсолютного Я або Абсолютного Духа, по суті, являє собою найбільш розроблений філос. варіант П.

У XX ст. П. не втратив своєї привабливості для низки дослідників природи, що розглядають світ як керовану незмінними законами цілісність (пор. висловлювання А. Ейнштейна: «Я вірю в Бога Спінози»), а також для баг. учасників екологічного руху, які прагнуть до побудови етики, в центрі якої стояла би не людина, а природа.

Елементи П. , пов'язані зі сх. містикою, зустрічаються в нових рел. рухах, напр. в  «Нью Ейдж».

З христ. точки зору, П. справедливо підкреслює залежність творіння від Творця (пор. Ді 17, 28; «У ньому бо живемо, рухаємося й існуєм»), але недооцінює взаємну автономію Бога і світу і, таким чином, ігнорує створення світу Богом з нічого. "Розчиняючи індивідуальне буття в загальних вселенських взаємозв'язках, послідовний П. також відкидає свободу волі людини, припускаючи детермінізм. Поняття Бога в П. носить безособовий характер. У якійсь мірі задовольняючи потребу людини в релігії і містиці, П. не допускає можливості відносин діалогу між Богом і людиною, а отже, відкидає поняття Божественного  одкровення. Т.ч., П. несумісний з христ. віровченням і засуджується Церквою (DH 2901; 3023).

Для баг. мислителів Нового часу П. став лише проміжним кроком на шляху від християнства до атеїзму: як вказував Ф.Г. Якобі в полеміці з філософією Спінози: "якщо все - Бог, то ніщо не є Богом".

Будучи занадто узагальненим і в осн. полемічним, термін «П.» не завжди зручний для класифікації конкретних рел. і філос. наук. Так, числ. автори відрізняють від П. т.зв. панентеізм (від грец. πάν έν Θεώ - «все в Бозі»): цим терміном характеризуються концепції відношення Бога і світу, що поєднують самостійність світу з перебуванням його в Бозі, а Бога в ньому (такі ідеї присутні  напр. у творах  П.Тейяра де Шар-дена, А.Н. Уайтхеда, П.Тілліха).