Ви є тут

Павло від Хреста, св.

Павло Франциск Даней народився 3 січня 1694 р. в Оваді (П’ємонт). Походив із збіднілої шляхетської родини. Важкі матеріальні умови змусили його, як найстаршого в родині, взяти на себе допомогу в утриманні родини. Ходив до однієї із шкіл в Генуї і допомагав батькові в торгівлі.

У 1715 році вирішив поїхати до Венеції, щоб там взяти участь у військові експедиції проти турків, як ворогів хреста. Однак, коли перебував у Кремі, на молитві в церкві почув голос: «Твоїм призначенням є інша боротьба – з самим собою, і звіщення розп’ятого Христа». Тоді він повернувся до сім’ї, відрікся від своєї спадщини і відправився до Сестрі Поненте. Перед іконою Богородиці постановив віддати себе Божій справі. 23 квітня 1719 року з рук єпископа Олександрії прийняв таїнство Миропомазання. Цей же єпископ, коли Павло відкрив перед ним свою совість, 22 листопада 1720 року вручив йому чорний габіт з надписом: «Jesu Christi Passio» (Страсті Ісуса Христа).

Павло відправився до Кстелаццо, де біля церковці св. Кароля і св. Анни влаштував собі тісний скит. Там у 1721 році написав «Духовний щоденник» і правила для нового монашого чину. За дозволом єпископа в околицях виголошував проповіді. Разом зі своїм молодшим братом, Іваном Баптистом, відправився до Риму, щоб просити про затвердження нового чину. Однак там його не прийняли, оскільки їх було лише двоє. З Риму Павло поїхав до Гаєти, до санктуарію Матері Божої, а потім впродовж трьох років подорожував Італією, закликаючи до покаяння і почитання розп’ятого Спасителя. У 1725 році знову відправився до Риму, де отримав усний дозвіл Папи Бенедикта ХІІІ збирати учнів. В той же час служив хворим у римських лікарнях і приватно поглиблював теологічні знання. 7 червня 1727 року сам Папа Бенедикт ХІІІ уділив йому священичі свячення.

Однак коли він почав знову обходити італійські міста і села, ще більш наполегливо звіщаючи Христа розп’ятого і закликаючи до покаяння, то зустрів значний опір місцевого духовенства.  Його вважали самозванцем, який без юрисдикції церковної влади виголошував проповіді. З цієї причини Павло випросив у Папи Климента ХІІ дозвіл на проголошення Божого слова усюди, де перебуватиме (1731 рік).

У 1737 році заснував перший монастир у Орбателло. Пізніше заснував їх ще дев’ять. 11 червня 1741 року склав перші монаші обіти, взявши собі ім’я Павло від Хреста. До самої смерті на загальних капітулах його обирали головним настоятелем чину (зараз відомого як пасіоністи чи Згромадження Страстей Господа Нашого Ісуса Христа). Перші роки був настоятелем в монастирі під Ветреллою, а потім переїхав до Риму, де Папа Климентій XIV подарував пасіоністам монастир і базиліку свв. Івана і Павла. Спочатку в Римі не хотіли затверджувати правила чину, оскільки вони видавались їм занадто суворими. Їх затвердив аж Папа Бенедикт XIV в 1741 році. Папи Римські Климентій ХІІІ (1760), Климентій XIV (1769) i Пій VI (1775) надали новому чину багато привілеїв.

Під кінець життя, в 1771 році, св. Павло від Хреста разом з матір’ю Кросіфіссою Костнатіні (раніше бенедиктинка) утворили чин контемплятивних сестер (Згромадження Страстей Христових). У них спільна з отцями духовність, габіт і знак Страстей Господніх.

Павло від Хреста був одним із найбільших проповідників XVIII століття. Його побожність включала роздуми над і участь в таємниці Страстей Господніх. Він помер у Римі 18 жовтня 1775 року. Похований у базиліці свв. Івана і Павла. Хоча його канонізаційний процес було розпочато швидко, проте він тривав досить довго. До лику блаженних його зарахував Пій ІХ в 1853 році, і в 1867 році урочисто зачислив його до грона святих.

Святий Павло від Хреста є покровителем пасіоністів і пасіоністок, а також заступником побожності до Страстей Господніх.

В іконографії св. Павла від Хреста зображують в чорному монашому габіті з написом «Passio Domini Nostri Iesu Christi», з обвідком у формі серця, а також із розп’яттям в руках.