Ви є тут

Розкол Великий західний

Великий західний розкол, Папський розкол, Велика Схизма – розкол в Римській Церкві в 1378-1417 роках, коли відразу два (а з 1409р. – три) претендента оголосили себе істинними Папами. Розкол у церкві стався після смерті Папи Римського Григорія XI у 1378 році.

Останній французький Папа епохи Авіньйонського полону Пап Григорій XI (1370-1378) прийняв важке рішення і повернувся з Авіньйона до Риму 17 січня 1377р. Він був першим, хто влаштувався у Ватикані (до цього папською резиденцією був Латеранський палац). Але вже 26 березня 1378р. він помер. Римський натовп, що вимагав, щоб новий Папа був римлянином або, щонайменше, італійцем, обложив кардиналів, які зібралися в Латеранському палаці. Кардинали прийняли компромісне рішення і обрали неаполітанця Урбана VI (1378-1389) (Неаполем правила французька династія).

Незабаром політика нового папи призвела до того, що кардинали відмовилися йому підкорятися і оголосили, що він душевнохворий. Вибори Урбана були оголошені незаконними і недійсними як такі, що вчинені під тиском натовпу, курія відлучила Урбана від Церкви за незаконне проголошення себе Папою. Папою був обраний Климент VII (1378-1394), який повернувся в Авіньйон.

Майже відразу ж обидва папи зайнялися активним зміцненням своїх позицій. Обидва ставили своїх кардиналів, створювали свої курії, свої фіскальні системи. Незабаром пішли взаємні анатеми. Держави розділилися:

1) Північ Італії, Скандинавські країни, Польща, Угорщина, Фландрія і Англія визнали Урбана VI.

2) Південна Італія, Шотландія, Франція та Іспанія віддали перевагу Клименту VII.

3) Португалія вагалася. Німеччина розділилася навпіл.

У результаті боротьби виникли римська лінія, яку послідовно представляли Урбан VI, Боніфацій IX, Інокентій VII і Григорій XII та Авіньйонська лінія, яку представляли Климент VII, а потім Бенедикт XIII. Конфлікт поглиблювався політичними і дипломатичними розбіжностями в Європі.

У 1409 р. обидві сторони погодилися з'їхатися на собор у Пізі, який визнав, що загальні збори Церкви вище по авторитету самого Папи (перемога консіліаристів). Однак обидва Папи – римської лінії Григорій XII і авіньйонської лінії Бенедикт XIII –відмовилися туди прибути. Собор заочно скинув їх обох, а потім обрав нового Папу – Олександра V, який розмістив свою резиденцію в Пізі. У результаті в західній Церкві стало три Папи.

1414-1418рр. – XVI Вселенський собор у Констанці. Формально був скликаний німецьким імператором Сигізмундом. Папа пізанської лінії Іван XXIII (1410-1415), обраний наступником померлого Олександра V, дав згоду на проведення собору. Ймовірно, він сподівався всіх перехитрити і позбутися суперників. Однак собор скинув всіх трьох Пап і 11 листопада 1417р. обрав четвертого – Мартіна V (1417-1431).

З обранням Мартіна Великий розкол практично припинився. Не визнав Константського собору і відлучений ним від Церкви Бенедикт XIII опинився в повній ізоляції та віддалився в замок до Іспанії, де після його смерті призначені ним кардинали ще кілька років обирали нових «антипап» (навіть точний список їх невідомий), не визнаних жодною державою. Після смерті Мартіна V була спроба рецидиву розколу – обрання Базельським собором антипапи Фелікса V, він же герцог Савойський Амедей VIII (з 1439). Практично Фелікса визнавали Папою тільки в його спадкових володіннях – Савойї та Женеві. В 1449 році він помирився з Римом і відрікся від сану.

Сучасна Церква визнає законними Папами тільки тих, які правили в цей період в Римі; авіньйонські й Пізанські понтифіки числяться в офіційному списку як антипапи (а Фелікс V вважається останнім антипапою в історії).