Ви є тут

Шенборн, Крістоф

Його Високопреосвященство кардинал Крістоф Шенборн, OP (нім. Christoph Maria Michael Hugo Damian Peter Adalbert von Schönborn; народився 22 січня 1945 р., замок Скалка, околиця Літомержіце, Богемія, Чехословаччина) – Архиєпископ Віденський з 14 вересня 1995 р., примас Австрії, кардинал з 21 лютого 1998 р., теолог.

Сім'я

Народився у дворянській німецькій родині. Другий син графа Гуго-Даміана фон Шенборна і баронеси Елеонори Оттілії Хільди Марії фон Доблхофф. У Крістофа Шенборна є два брати і сестра. У вересні 1945 року родина була змушена покинути країну, як і інші німці, що жили в Чехословаччині, і переїхати до Австрії. Батьки розлучилися 1959 року.

Освіта

Вступив у Домініканський орден 1963 року. Вивчав теологію в домініканському теологічному навчальному закладі Le Saulchoir у Парижі, філософію і психологію у Віденському університеті, славістику та історію візантійського християнства в Сорбонні, теологію в Католицькому інституті Парижа. Отримав ступінь ліценціата теології 1971 року, доктора теології – 1974 року в Парижі. Його висвятив на священика Архиєпископ Віденський кардинал Франц Кеніг 27 грудня 1970 р.

Наукова діяльність

    * У 1973–1975 рр. – Духівник студентської громади в університеті Граца.

    * У 1976–1991 рр. – Професор догматики християнського Сходу у Фрібургському університеті, Швейцарія.

    * У 1980–1991 рр. – Одночасно член теологічної комісії Швейцарської єпископської конференції, в 1980-1987 рр. – Швейцарської комісії з діалогу між православними і римо-католиками, в 1980-1984 рр. – Швейцарської комісії з діалогу між римо-католиками та (іншими) християнами.

    * З 1980 р. – член Міжнародної теологічної комісії, з 1984 року – член організації «Pro Oriente», створеної для підтримки стосунків між католицькою Церквою і східними церквами (не тільки православними, але й дохалкедонськими).

Прихильник діалогу між римо-католиками і православними. Почесний доктор православного богословського факультету Бухарестського університету. Розмовляє шістьма мовами.

Відомий богослов, значний вплив на нього мали праці святих Східної Церкви, а також св. Томи Аквінського. Автор монографії про св. Софронія Єрусалимського, досліджував діяльність та праці св. Максима Сповідника. Серед інших його найбільш відомих робіт – книги «Ікона Христа. Богословське впровадження», «Бог послав Сина Свого. Христологія».

Папа Іван Павло II доручив йому підготувати новий Катехизм Католицької Церкви. Шенборн був секретарем комісії Конгрегації доктрини віри з підготовки цього документа (1987–1992). Активно співпрацював з кардиналом Йозефом Ратцінґером (Папою Римським Бенедиктом  XVI).

Єпископ і кардинал

29 вересня 1991 р. став титулярним єпископом Сутрі, помічником Архиєпископа Віденського. Кардинал Ханс Херманн Гроєр, Архиєпископ Віденський, висвятив його на єпископа. З 13 квітня 1995 р. – став коад'ютором (намісником) Віденської архиєпископії. З 14 вересня 1995 р. – Архиєпископом Віденським. Іван Павло II призначив Шенборна  членом священної колегії кардиналів на консисторії 21 лютого 1998 р., він став кардиналом-священиком титулу Gesù Divin Lavoratore. З червня 1998 р. – голова Австрійської єпископської конференції.

Був одним з папабілей (кандидатів на папство) 2005 року. Православний Архиєпископ Львівський і Галицький Августин у цей час дав таку оцінку його кандидатурі:

    Я хотів би, щоб новим Папою обрали кардинала Крістофа Шенборна, Архиєпископа Віденського, примаса Австрії, з яким я знайомий. Це великий богослов і дуже тверезий у своєму погляді на Церкву і суспільство єрарх. Мені здається, що в разі його обрання Папою наші взаємини з Католицькою Церквою стали би кращими. Хоча не можна за це ручатися на сто відсотків, але, думаю, гірше для православних не буде.

Під час свого візиту до Ізраїлю Шенборн засудив повоєнне виселення з Чехословаччини судетських німців, проте наголосив, що цей крок був наслідком домовленості держав-переможців задля збереження миру в Європі.

Кардинал Шенборн і теорія еволюції

У 2005 році критикував деяких прихильників теорії еволюції:

    Починаючи з 1996 року, коли Папа Іван Павло II сказав, що еволюція – це «більше, ніж просто гіпотеза», прихильники неодарвіністської догми часто заявляли, що Католицька Церква приймає або принаймні не заперечує їхньої теорії, яка нібито сумісна з християнством. Але це не так. Еволюція в сенсі загального походження видів, можливо, і мала місце, але еволюції в дарвінівському розумінні, як незапланованого хаотичного процесу і природного відбору, не було. Будь-яка теорія, яка заперечує участь вищого розуму у створенні життя – це чиста ідеологія, а не наука.

Пізніше він пояснив, що Церква приймає теорію еволюції як повноцінну науку і заперечує тільки проти тверджень тих дарвіністів, які вважають ніби еволюція спростовує існування Бога.