Ви є тут

Сім засновників Чину Слуг Пресвятої Марії

XIII століття; канонізовані в 1887 р. Папою Левом XIII.

У 1233 році сім багатих радників з Флоренції вирішили відректися від мирських радощів і присвятити себе Богові. Під керівництвом Якова Поджібонсі (James of Poggibonsi), колишнього священика Лаудезі, людини великої святості й духовної проникливості, вони встали на шлях самозречення.

На свято Вознесіння в 1233 р. всім сімом було одне і те ж видіння, в якому вони побачили заклик відректися від світу і заснувати новий чин в Церкви, присвяченій молитві та самотності.

Звичайно ж, перед ними стояли труднощі: четверо з них були одружені, хоча двоє вже овдовіли, а інші три були холостяками. Кожен з них приготував запаси, щоб прогодувати своїх рідних, та з благословення єпископа через 23 дні після Вознесіння вони віддалилися від світу. Спочатку вони просто жили за міськими воротами в Ля Камарціа (La Camarzia), смиренно виконуючи приписи єпископа Флоренції.

У міру того, як про них стала поширюватися слава, вони переїхали далі, на безлюдні пагорби навколо Монте Сеннара (Monte Sennario), де побудували церкву і житло. Тут вони провели сім років, скромно харчуючись, перебуваючи у молитві й пості та не допускаючи нових членів у свою спільноту. Але в 1240 р. їх відвідали єпископ Флоренції Ардінго і кардинал Кастільйоне, почувши про їх святість. Кардинал був вельми вражений, однак висловив зауваження, «ви поводитеся з собою майже по-варварськи: як ніби ви хочете померти, а не прожити життя для вічності. Бережіться: ворог душі часто ховається під маскою ангела світла. Прислухайтеся до порад своїх настоятелів».

Як і зазвичай, відлюдники почали молитися про просвіщення, і знову їм явилася Богоматір. У Великий Четвер, 13 квітня 1240р., їх мета визначилася – у видінні Богородиця їм сказала: «Ви станете засновниками нового чину, і будете Моїми свідками для всього світу. Ось ваше ім'я: Слуги Марії. Ось ваш статут: святого Августина. І ось ваш розпізнавальний знак: чорний наплічник, в пам'ять про Мої страждання».

З цього моменту вони отримали назву сервітів (або «Слуги Марії»). До сервітів вступило так багато людей, що нові громади з'явилися в довколишніх до Тоскани містах, таких як Сієна, Пістоя, Ареццо, Карфаджіо і Лукка. У 1250 р. на згадку про появу ангела Гавриїла Марії, сім засновників побудували прекрасну церкву Сантіссіма Аннунціата (Santissima Annunziata) в Флоренції, в якій і донині проводять служби члени цього чину.

У 1259 році сервіти були офіційно визнані Церквою і отримали урочисте благословення блаженного Бенедикта XI в 1304 р. Після цього чин поширився по всій землі.

До нас дійшли короткі життєписи сімох засновників

Алессіо Фальконьєрі (Alessio Falconieri) народився бл. 1200 р., помер у Монте Сеннара 17 лютого 1310р. Син Бернардо Фальконьєрі, багатого флорентійського купця і Гуельфи, вступив в братство Приснодіви в Флоренції біля 1225р.  Всі були рукоположені, за винятком Алессіо, який вважав себе негідним стати священиком і присвятив себе матеріальним потребам громади і займався будівництвом сервітської церкви в Карфаджо. Він єдиний з сімох залишився в живих, коли орден отримав схвалення Папи Бенедикта XI.

Вартоломей Деллі Амадей був настоятелем монастиря в Карфаджо, але повернувся вмирати в Монте Сеннара.

Бенедикт делль`Антелла помер 20 серпня 1268р.  У 1246 він був присутній на Ліонському соборі. Коли чин був розділений на дві провінції в 1260р., очолив тосканську частину. Пізніше, на запрошення святого короля Людовика, він заснував громаду у Франції. Ставши четвертим головним настоятелем, він направив місіонерів в Азію. Пішов на відпочинок з поваги до прохань святого Філіпа Беніціо, і помер у нього на руках.

Буонфільо Мональді помер 1 січня 1261р.  Бонфіль, найстарший з семи, був першим настоятелем сервітів та займав цей пост до 1256 року.

Герардіні Состені. Коли делль`Антелла почав керувати тосканським відділенням після 1260р., Состені отримав умбрійське. Пізніше він переніс чин до Німеччини.

Йоан Буонаджунта. Наймолодший з семи. Буонаджунто вибрали помічником головного настоятеля сервітів. Незабаром після свого обрання помер в каплиці, коли слухав читання уривка Євангелія про Страсті.

Ріковер деї Ліппі-Угоччіоні. Помер у Монте Сеннара, Італія, 3 травня 1282 року.  Супроводжував святого Філіпа Бенізі в поїздці до Франції і Німеччини і був головним вікарієм в останні вісім років життя.