Собор Константипольський Перший

Перший Константинопольський собор - Другий Вселенський Собор. Скликав 381 року імператор Феодосій I (379-395) у Константинополі. Його визнають Вселенським усі Церкви. Затвердив догмат про походження Святого Духа від Отця, про рівність і єдиносущність Бога Духа Святого з іншими особами Святої Трійці – Богом-Отцем і Богом-Сином. Він доповнив і затвердив Символ віри в редакції, що отримала назву Нікейсько-Царгородська (Нікейсько-Константинопольська).

Крім того, встановив статус єпископа Константинопольського як єпископа Нового Риму другим по честі після Римського єпископа, обійшовши єпископа Олександрійського, який до того вважався першим на Сході й мав титул «Папа». У результаті утворилася так звана пентархія − п'ятірка головних єпископських катедр (помісних Церков) християнського світу: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим.

Собор відкрився в травні 381 року в константинопольській церкві святої Ірини і закінчив роботу в липні 381 року. Імператор Феодосій I був присутній на його відкритті, але в соборних засіданнях ні його представники, ні він участі не брали.

Пам'ять Отців II Вселенського Собору Церква святкує 22 травня (4 червня).

Учасники 

На Соборі були присутні 150 ортодоксальних єпископів. Феодосій запросив на Собор також 36 македонських єпископів на чолі з найстарішим єпископом Єлевсієм Кізікським, сподіваючись, що вони погодяться в сповіданні віри з ортодоксальними. Але єпископи Македонії та Єгипту прямо заявили, що не допускають і не допустять «єдиносущності» і покинули Собор. Папу Римського Дамаса (із Західної Римської імперії Граціана) імператор Феодосій про відкриття Собору навіть не сповіщав.

Серед головних учасників Собору були присутні: Мелетій Антіохійський, Тимофій I Олександрійський, Кирило Єрусалимський, Геласій Кесаріо-Палестинський (племінник Кирила), Асхолій Солунікійський, Григорій Ніський (брат Василя Великого), Амфілохій Іконійський, Оптим Антіохії Пісідійської, Діодор Тарський, Пелагій Лаодікійський. Головували на Соборі Мелетій Антіохійський, який незабаром після початку роботи Собору помер, його замінив Григорій Назіанзін (бл.330 − бл.390), відомий у Церкві під ім'ям Богослова, а після того, як і він покинув Собор, − Нектарій, наступник Григорія на Константинопольській катедрі.

Соборні постанови

Собор видав Послання, яке згодом поділили на 7 правил.

Про єресі (1-ше правило)

Боротьба між ортодоксальними аріанами, яка була відновлена ​​після закінчення I Вселенського Собору і зосередилася спочатку на вирішенні питання про Божество Ісуса Христа, з плином часу викликала появу нових єресей, з яких найбільш небезпечними були єресі, пов'язані з іменами Аполлінарія і Македонія. Єресь Аполлінарія і єресь Македонія порушили нові питання догматичної властивості: перша − про Боголюдськість Ісуса Христа, а друга − про Святого Духа, третю іпостась Трійці.

Другий Вселенський Собор засудив і піддав анатемі єресі:

Євноміан − послідовників єпископа Кізікського Євномія  (близько 390 р.), який вчив, що Святий Дух не є Бог, а створений з волі Отця через Сина.

Аноміїв − їх називали також евноміани, тому що вони заперечували єдиносущність осіб Святої Трійці, стверджуючи, що друга і третя особа ні в чому не подібні до першої особи.

Аріан, які вчили, що Син Божий не народжений від Отця, а створений і тільки подібний до Отця. Собор ототожнює їх з євдоксіанами, послідовниками Євдоксія (перша половина IV століття), що був єпископом Германікійським, потім Антіохійським і, нарешті, Константинопольським. Вчення Євдоксія подібне до евноміанського, але він пішов далі за аріан, стверджуючи, що Син навіть неподібний до Отця.

Македоніан (напіваріан і духоборців, пневматомахів) − послідовників Македонія I, єпископа Константинопольського (355-359), який вчив, що Дух Святий є нижчим за Отця і Сина, що Він створений і подібний до ангелів. Собор ототожнив дві єресі, які в той час виступали разом, але насправді напіваріани йшли далі за духоборців, що не заперечували єдиносущності Сина з Отцем, тоді як напіваріани заперечували і це.

Савелліан – навчали, що немає іпостасної різниці між Отцем, Сином і Святим Духом, що Вони є одною Особою. Засновником цієї єресі був єпископ Птолемаїди Пентапольської Савелій, який жив у першій половині III століття.

Маркеліан − послідовників єпископа Анкірського Маркела (половина IV століття), який заперечував вічну іпостась Сина і вчив, що з настанням кінця світу буде і кінець Царства Христового і навіть Його буття.

Фотініан –  послідовників Фотіна, єпископа Сремського, учня Маркела, які особливо зосередили своє вчення на твердженні, що Ісус Христос був просто людиною, в якій з особливою повнотою перебувало Божество, але Він невічний.

Аполлінаріан – послідовників Аполлінарія, єпископа Лаодікійського, який жив у Сирії близько половини IV століття. Виходячи з вчення про трискладовість людської  істоти, Аполлінарій приписував Ісусові Христові людське тіло і людську душу (подібну тваринам), але не людський дух, замість якого він визнавав у Ньому Логос. Він поєднував у Ньому божественне і людське єство, заперечував у Ньому людську волю і, таким чином, заперечував саме Боголюдськість.

Про автокефальне управління помісними Церквами (2-ге правило)

Собор ввів заборону єпископам одних помісних церков втручатися в справи інших церков.

Про статус єпископа Константинопольського (3-тє правило)

Практично до часу Другого Вселенського Собору на Сході першою катедрою вважалася Олександрійська, тому порядок у стародавній Церкві, за яким катедри перераховували і віддавали їм честь, був такий: Рим, Олександрія, Антіохія, Єрусалим. Але у зв'язку з тим, що Константинополь став місцеперебуванням імператора і столицею, авторитет Константинопольського Архиєпископа зріс і 3-тє правило Другого Вселенського Собору висунуло Константинополь на друге місце вслід за Римом, мотивуючи це тим, що Константинополь − Новий Рим.

Хоча на Соборі були представлені тільки східні єпархії, греки оголосили цей Собор Вселенським. Це правило Другого Вселенського Собору не визнали Римські Папи. Папа Дамас I в Римі прийняв Символ віри, але не канони, принаймні, він не прийняв канон про старшинство Константинополя після Риму. Цим було покладено початок церковно-правовій полеміці, а фактично − великому поділу церковного Сходу і Заходу. Насправді Рим прийняв старшинство Константинополя після Риму тільки на IV Латеранському соборі 1215 року  в часи латинської імперії Константинополя, створеної після Четвертого хрестового походу.

Про Максима Кініка (4-те правило)

Собор, насамперед, зайнявся розглядом наступного питання про заміщення вільної константинопольської катедри. За бажанням імператора і народу, Григорія Богослова Собор визнав законним єпископом Константинополя. Однак незабаром після смерті Мелетія знову виникли суперечки про церковний розкол, що давно вже хвилював Антіохійську Церкву. Розкол цей виник в Антіохії на початку 60-х років IV століття, коли в ній одночасно з'явилися два єпископи, Мелетій і Павич, вони обидва поділяли управління над ортодоксальною паствою Антіохійської Церкви і перебували в непримиренні ворожнечі один з одним. Григорій Богослов запропонував Собору не вибирати наступника на місце померлого Мелетія. Він пропонував цей вибір відкласти до часу, коли ворогуючі партії Антіохійської Церкви вже зі взаємної згоди могли би вибрати собі єпископа. Але пропозицію Григорія відкинув Собор, тому між ним і єпископами, які брали участь у Соборі, виникло нерозуміння, що закінчилося тим, що Григорій добровільно відмовився від константинопольської катедри. Крім того, єпископи Єгипту і Македонії, які прибули на Собор із запізненням і тому не давали згоди на обрання Григорія Богослова єпископом столиці, поставили під сумнів питання про правильність цього обрання, посилаючись при цьому на 15-те правило I Вселенського Собору, що забороняло єпископам переходити з однієї катедри на іншу (Григорій Богослов перед зведенням на престіл Константинопольської Церкви був єпископом містечка Сасим). У червні 381 року, після проголошення прощальної промови перед делегатами Собору, Григорій пішов у Назианз, де і помер 25 січня 389 р. Собор різко засудив (4-те правило Собору) дії Максима Кініка, який заявляв претензії на заміщення константинопольської катедри, яку в той час очолював Григорій Богослов. За викликом Максима з Олександрії прибули два єпископи, які вчинили над ним хіротонію, але її ніхто не визнав. У результаті на столичну катедру за пропозицією імператора Феодосія I був обраний світський чиновник, претор Константинополя Нектарій.

Про Нікейсько-Царгородський Символ віри (5-те правило)

Догматична діяльність Другого Вселенського Собору знайшла своє вираження в укладенні символу, відомого в історії Церкви під назвою Нікейсько-Царгородський. На розгляд делегатів Собору запропонували затверджене на Римському соборі сповідання віри, яке Папа Дамасій I надіслав єпископові Антіохійському Павлину. Обговоривши текст цього сповідання, Собор одностайно затвердив апостольське вчення про те, що Дух Святий не службова істота, але «Господь Животворящий, який від Отця виходить, з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий». До восьмого члена, тобто до викладу вчення про Святого Духа, символ Другого Вселенського Собору є Нікейським символом, зміненим і доповненим Собором для спростування єресей, які викликали потребу скликання Другого Вселенського Собору. У Символі, прийнятому Першим Вселенським Собором, не говорилося про Божественне достоїнство Святого Духа, тому що духоборчої єресі тоді ще не було.

У вченні про Бога-Отця в Нікейському символі Собор після слова «Творця» ввів слова «неба і землі». У вченні про Сина Божого були замінені після «народженого від Отця» слова «із сутності Отця, Бога від Бога» словами «перед всіма віками». За наявності в символі слів «Бога істинного від Бога істинного» вираз «Бога від Бога» був певною мірою повторенням, яке вилучили з тексту. При цьому опустили вираз «на небі й на землі», що йде за словами «через Якого все сталося».

У вчення про Сина Божого, що міститься в Нікейському символі, Собор вставив деякі слова (виділені жирним шрифтом), що чіткіше виражають ортодоксальне вчення про тілесне єство Боголюдини, спрямовані проти деяких єресей:

«... Нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. І був  розп'ятий за нас, за Понтія Пилата, і страждав, і був похований. І воскрес у третій день згідно з  писанням. І вознісся на небеса і сидить праворуч Отця. І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця».

Таким чином, діяльність Другого Вселенського Собору, як видно, не була спрямована на скасування або зміну Нікейського символу, але лише на більш повне і певне розкриття вчення, що містилося в ньому.

Нікейський символ закінчувався словами «(Вірую) і в Духа Святого». Другий Вселенський Собор доповнив його, приєднавши до нього вчення про Святого Духа, про Церкву, про хрещення, про воскресіння мертвих і про життя майбутнього віку. Виклад вчення про ці істини віри і складає зміст 8, 9, 10, 11, і 12 членів Нікейсько-Царгородського символу.

Про скарги приватного та церковного характеру (6-те правило)

Про форму церковного суду та прийняття єретиків у церковне спілкування (7-ме правило)

На закінчення Собор ухвалив форму церковного суду і прийняття єретиків у церковне спілкування після каяття, одних через хрещення, інших – через миропомазання, залежно від тяжкості заблудження  (7-ме правило Собору).