Ви є тут

Собор Тірський

Тірський собор – помісний собор, який відбувся в Тірі 335 року за наказом імператора Костянтина Великого з метою обговорення звинувачень, висунутих проти Архиєпископа Олександрійського Афанасія. У результаті собору Атаназія відправили в Трір.

Передісторія

Під час конфлікту між прихильниками і противниками ідеї про єдиносущність Бога-Отця і Сина, що не закінчився формальним засудженням Арія і його вчення Нікейським собором, вже за життя Костянтина Великого успіху почала добиватися аріанська партія. На Антіохійському соборі був позбавлений влади один із лідерів їхніх супротивників, єпископ Євстафій Антіохійський. У працях церковних істориків приділяється увага й іншим значним жертвам «євсевіан» – Маркелу Анкірському, засудженому на Константинопольському соборі 336 року, і Атаназію Великому.

Неможливість, з одного боку, змусити Атаназія прийняти в церковне спілкування Арія і твердість його богословської позиції – з іншого, змусили його супротивників завдати удару з боку церковної дисципліни. Для цього «євсевіани» вступили в союз з прихильниками Мелетія Лікопольского, що перебували в конфлікті з Атаназієм після смерті Олександра Олександрійського, і після цього відбулася боротьба за олександрійське патріархування. На початку, як повідомляє Філосторгій, була піддана сумніву канонічність обрання Атаназія. Потім, 331 року, мелетіани звинуватили його у введенні незаконних податків. Вони ж звинуватили Атаназія перед Костянтином у державній зраді та фінансовій підтримці якогось узурпатора Філумена. Після того, як Костянтин став на бік Атаназія, 334 року останнього звинуватили у вбивстві мелетіанського єпископа Арсенія і відрізанні його руки з метою чаклунства, а також у нападі на мареотського єпископа Ісхіру. Для розгляду справи 334 року в Кесарії Палестинській скликали собор, на який Атаназій, відчуваючи підтримку Констянтина, не з'явився. Це було розцінено як нешанобливість до імператора, з волі якого був скликаний собор. У результаті розгляд перенесли на наступний рік у Тір.

Перебіг собору

На собор у Тірі зібралося багато східних єпископів, в також православні, наприклад, Макарій Єрусалимський та Олександр Фесалонікський, але більшість собору складали прихильники Євсевія Нікомедійського. Підкоряючись суворому розпорядженню Костянтина, Атаназій з'явився у Тір, запросив із собою близько п'ятдесяти єгипетських єпископів для урівноваження шансів сторін, і спочатку провів свій захист вдало. Проти обвинувачення у вбивстві Арсенія він представив собору цього єпископа живим і з обома руками, ефектно довівши свою невинність, щодо Ісхіри піддав сумніву дійсність єпископського сану цього обвинувача. Щоб перевірити останнє свідчення Атаназія, отці собору вирішили послати в Єгипет спеціальну комісію для дослідження питання на місці.

У цю комісію увійшли найлютіші вороги Атаназія – Феогніс Нікейський, Марій Халкидонський і кілька інших єпископів, яким Атаназій давно відмовляв у церковному спілкуванні. Добре розуміючи, куди попрямують старання цих слідчих, Атаназій таємно, не чекаючи кінця собору, звернувся зі скаргою до Костянтина. Протест його виявився переконливим. Розгніваний Костянтин послав суворий наказ Тірському собору негайно і в повному складі з'явитися в Константинополь на очну зустріч з Атаназієм. Але поки Атаназій подорожував до столиці і поки наказ імператора передавався в Тір, єпископи встигли закінчити собор, перебралися до Єрусалиму на свято освячення відбудованого царем храму Воскресіння і зайнялися тут новою справою про прийняття Арія до Церкви.

Перелякані несподіваним запрошенням Костянтина, вони в більшості розбіглися, тільки шість з них прибули до двору і замість того, щоб виправдовуватися, представили зустрічне звинувачення на Атаназія. Вони звинувачували його в тому, що він погрожував зупинити підвезення хліба з Олександрії. Звинувачення було безглузде і навряд чи Костянтин міг повірити йому. Але в цей час він був старий і слабкий. Нескінченні скарги на Атаназія набридли йому. Олександрійський єпископ почав здаватися йому якоюсь вічною перешкодою до церковного миру, що постійно викликав хвилювання і у своїй пастві, і серед східних єпископів. І він зважився пожертвувати ним заради заспокоєння Церкви. Нічого не розглядаючи, він розпорядився заслати його в Трір, у Галію. Це відбулося, ймовірно, 5-го лютого 336 року.

Результати

Євстафій Антіохійський, Маркел Анкірський і Атаназій Олександрійський не були єдиними жертвами реакцій на Нікейський Символ, що розвивалися на Сході. Церковні історики V століття, які показали розвиток післянікейських подій, стежили, головним чином, за долею цих осіб частково через їхнє видатне становище, частково тому, що боротьба з ним звертала на себе загальну увагу. Однак сучасні історики, розглядаючи документи, які стосуються досліджених подій, роблять висновок, що відомості, які передають історики, неповні, і що в різний час відправили у вигнання ще кілька інших східних єпископів. Так разом з Євстафієм Антіохійським на соборі 330 року був позбавлений влади Асклепа Газський, один з учасників Нікейського собору. Близько того ж часу пішов на заслання Евтропій Адріанопольський, особистий ворог Євсевія Нікомідійського і друг Атаназія, а незабаром за ним вирушив туди ж і його наступник Лукій. Відомо також, що Константинопольський собор 336 року, що обговорював справу про Маркеле, разом з ним позбавив катедр трьох єпископів – Ефратія Валанейського, Кліматія Палтського і Картерія Артаратського. Крім цих імен Атаназій згадує ще Кіматія Антарадського, Кіра Берійського, Діодора Асійського, Домніона Сірмійського і Елланіка Триполійського. Останнім зі східних єпископів, яких скинули, був Павло Константинопольський, наступник Олександра, звинувачений у тому, що зайняв катедру без згоди керівників реакції – Євсевія Нікомідійського і Теодора Іраклійського, які, за стародавнім звичаєм, мали право висвячувати єпископів у Візантії.

Таким чином, плани противників Нікейського собору блискуче здійснювалися. Захисників єдиносущія один за другим під різними приводами усували зі Сходу, і їхні катедри передавали людям, які були в опозиції. Голоси, що відстоювали Нікейське визначення, замовкали і весь Схід згуртовувався тісніше у бажанні змусити забути про Нікейський собор, усунути його результати з церковної свідомості. Власне кажучи, на практиці цього досягли вже до кінця царювання Костянтина, оскільки останніми роками його правління у східних областях не було жодного єпископа, який наважився би голосно захищати єдиносущіє, не ризикуючи піддатися негайному скиненню. Але поки був живий Костянтин, що зберіг спогади про справу 318 отців, перемога реакції залишалася неповною. Із області практичної, від торжества над окремими особами, вона ще не переходила в область теоретичну, до торжества над Нікейським віровизначенням. Нікейський символ формально приймали всі церкви, і його авторитет, правда, сильно підірваний засудженням його захисників, все ще був нескасованим. Для остаточної перемоги над Нікейським собором треба було вилучити з ужитку його символ, скласти новий виклад віри, що відповідає консервативному настрою церковної більшості, і ним замінити нікейську формулу.

Смерть Костянтина 22 травня 337 року знищила останню перешкоду, що стояла на шляху до виконання цього заключного пункту антинікейскої програми, і за його наступника Констанція боротьба з нікейцями була перенесена вже на догматичний ґрунт.

переклад з "Католическая энциклопедия"