Світські інститути

Світські інтитути – об'єднання, визнані Церковною владою, члени яких (миряни або священики) зобов'язуються дотримуватися євангельських рад у світі з метою досягти християнської досконалості, а також здійснення певного апостольства.

Правову основу для затвердження світських інститутів як окремого стану життя у світі відповідно до євангельських рад створила Конституція Пія XII "Provida Mater" (1947). Роком пізніше Папа Пій XII видав ще один документ у формі motu proprio "Primo felicitar", що є ніби офіційним коментарем до Конституції.

Другий Ватиканський Собор підтвердив і повторно визначив цю форму присутності Церкви у житті світу (пор. Ді 11).

Світський Інститут – явище відносно нове у життя Церкви, у порівнянні з традиційними формами монашого життя новизна виражається в їх світськості. Монаші інститути намагалися реалізувати євангельські ради та християнську досконалість у тому числі через вихід зі "світу" або обмеження контактів зі «світом», тоді як світські інститути мають своїм завданням реальне і повне дотримання євангельських рад у світі.

Згідно з ІІ Ватиканським Собором "таке дотримання [євангельських рад] освячує життя чоловіків і жінок, мирян і духовенства, що живуть у світі. Тому вони повинні особливо прагнути повністю віддати себе Богові у досконалій любові, а самі інститути повинні зберігати свій власний і особливий, тобто світський, характер, аби могти у світі і ніби з боку світу ефективно і скрізь вершити апостольство, для якого вони створені" (Діян. 11)

Зберігання світського характеру належить до самої сутності життя світських інститутів. Цей тип світськості Павло VI назвав "богопосвяченою світскістю", а членів інститутів "богопосвяченими мирянами". Правильне розуміння і пояснення світськості зустрічає, навіть серед спеціалістів і всередині самих інститутів, серйозні труднощі тлумачення. Дотримання євангельських рад є спільним елементом, який поєднує монаші згромадження зі світськими інститутами.  Дотримання євангельських рад у світських інститутах, з огляду на свою істотну ознаку, таке ж як у монастирях, але спосіб дотримання рад обумовлений обставинами життя у світі.

Священичі Світські інститути – зобов'язання єпархіальних священиків (так званих світських священиків) дотримуватися євангельських рад з огляду на членство у світському інституті не послаблює їх зв'язок з єпархією та єпископом, але зміцнює його. Про це виразно свідчать Конституції священичих світських інститутів. Єпархіальні священики, що належать до інститутів, віддані своєму єпископові не лише в силу обітниці, даної при свяченнях, але й з огляду на членство у світському інституті. Через нього вони стають більш готовими прийняти навіть найбільш невдячне служіння і найскладніші форми апостольства. Очевидно, що виникнення та спонтанний теперішній розвиток світських інститутів є своєрідним "символом" нашого часу.