Ви є тут

Тарсикія Мацьків, бл.муч.

Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року в м.Ходорові Жидачівського р-ну Львівської області. Батьки Ольги були середньо заможні, побожні, релігійно-практикуючі християни греко-католицького віровизнання. Батько, Роман Мацьків, працював у м.Ходорові начальником залізниці, тож коли депо перенесли до Рави Руської, то він із цілою родиною переїхав туди. Мати, Марія Мацьків, із роду Кука, була домогосподинею. Батьки старанно виховували своїх дітей, навчаючи їх власним прикладом сумлінному виконанню обов'язків, працьовитості, молитві й любові до Бога. Мама Ольги була дуже доброю, ніжною, милою й ці риси передала дочці. Ольга з раннього дитинства виявляла свою любов до Бога і всього навколишнього.

Початкову школу дівчинка закінчила в Ходорові. Вчилася добре. Почала ходити до гімназії в м.Ходорові, а згодом вступила до «Державної Промислової Жіночої Школи» у Львові, яку закінчила 17 червня 1937 р., отримавши спеціальність вчителя крою та шиття.

Любов до Бога й молитви, закладена мамою в серце маленької Ольги, зростала щодня. Дівчина була побожною, любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Так сформувалось у неї покликання і виросло нестримне бажання посвятити себе цілковито Богові. Але її мама ніяк не хотіла на це погодитися, не бажала і слухати про монастир, чинила різні перешкоди, навіть не пускала дочки до церкви. Закінчивши у 1937 році школу, Ольга перший раз приїхала до новіціятського дому в Кристинополі, щоб придивитися до життя в монастирі, але на той час вона ще не мала достатньої відваги, щоби переступити заборону матері. Однак Божий голос у її серці не давав спокою. З Божою допомогою вона подолала ці труднощі і 3 травня 1938 року вступила до Згромадження Сестер Служебниць НДМ.

З перших днів перебування в монастирі Ольга справила на всіх миле й гарне враження. Після закінчення кандидатури 4 листопада 1938 р. вона облеклася в монашу одежу, прибравши ім'я Тарсикія. Перші обіти с.Тарсикія склала 5 листопада 1940 року. Після складення обітів була відповідальною за робітню в монастирі, а також працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття і була відповідальною за хвіртку в новіціятському домі. Сестри, які проживали з нею, засвідчували велику любов с.Тарсикії до Бога і ближнього. Завдяки глибокій злуці з Богом, с.Тарсикія відзначалася великими людськими й духовними чеснотами, які свідчили про автентичність життя богопосвяченої особи, вповні відданої Господеві. Була тихою, спокійною, веселою, ввічливою, любила робити приємність іншим, мала дар терпеливості й любові до ближнього. Кожну доручену їй працю виконувала з великим старанням і відповідальністю. Вміла з покорою й радістю переносити духовні й фізичні терпіння. Часто просила їх в Ісуса, жертвувала ці терпіння й молитви за грішників. Таким взірцевим життям вона була прикладом для співсестер та заохотою до наслідування у вірності й посвяті Господеві.

Новіціят і перші роки після складення обітів с.Тарсикії випали на важкий повоєнний час, позначений багатьма небезпеками. Сестра Тарсикія була свідома того, що відбувається у світі. Вона знала, що більшовики переслідують Церкву, розганяють монастирі, заарештовують священиків, монахів, монахинь, вивозять їх на Сибір. Але ці обставини її не захитали, навпаки, спонукали до повного віддання свого життя Господеві. Сестри взаємно заохочували себе до вірності Богові і Католицькій Церкві, незалежно від обставин, в яких вони будуть перебувати, і тих випробувань, які їх чекатимуть. І в цьому намірі вони багато молилися. Ще перед наступом більшовиків сестра Тарсикія склала на руки свого духовного провідника О.Володимира Ковалика ЧСВВ обітницю, що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за Католицьку Церкву. 17 липня 1944 року після обіду почався наступ більшовиків на Кристинопіль. Сестри були змушені ховатися у пивниці під будинками, яку заздалегідь приготували. Усю ніч аж до ранку тривали: бій, бомбардування, стрілянина та палали вогні. Сестра Тарсикія весь час сиділа й молилася на вервиці. Відчувала неймовірний страх, а крім того, і нестерпний біль голови.

Уже вранці російські війська були біля будинку сестер. Кожного дня до новіціятського дому приходив відслужити Святу Літургію о.Йосиф Загвійський ЧСВВ, який був магістром новіціяту. Цього ранку сестри очікували отця, але він не прийшов. Сестра Тарсикія також дуже чекала на священика, бо мала велике бажання прийняти участь в Службі Божій. Трохи пізніше задзвонив дзвінок, тож с.Тарсикія, думаючи, що прийшов отець, із радістю побігла відчинити хвіртку. Невдовзі почувся постріл, і с.Тарсикія впала на землю.

Мертве її тіло сестри занесли до пивниці, вони старалися ще врятувати її молоде життя, але намарно. Убивця с.Тарсикії зробив це з ненависті до Католицької Церкви й віри. Його слова: «Я її вбив,-... бо вона монашка», - найкраще пояснюють дії цього злочинця. Сестра Тарсикія Мацьків була готовою вмерти за Католицьку віру й Церкву, що й засвідчила своєю геройською смертю, впавши від кулі більшовицького солдата.

У Декреті мучеників 2001 року наймолодшою є с Тарсикія Мацьків. Їй було лише 25 років, за які вона зуміла віднайти та впровадити в своє коротке життя найбільші та найсильніші вартості життя, а саме: любов до Бога і до ближніх.

Сьогодні вона може бути прикладом та навчити нас довір ’ я, рішучості та готовності, щоб віддати своє життя незнаному. Одинокою певністю в її житті був Господь та Його Любов. Не кожна молода людина, маючи 25 років, усвідомлює, хто вона, не кожен у тому віці розуміє життя і його правдиву ціль. Сестра Тарсикія сприйняла життя, як безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські та шляхетні. Вона зуміла принести своє життя в жертву. Вона мала ціль, за якою ступала крок за кроком. Це був Христос – і подібно до нього – сестра Тарсикія стала невинною жертвою людської сваволі та злоби. Помираючи, вона не мала біля себе нічого, крім хрестика. Хрест був для неї єдиною цінністю, що залишалася, яким боролася за життя і який тепер відкрив їй брами неба...

У 1950 році у Кристинополі розпочалося будівництво Волинського вугільного басейну. Тоді почали руйнувати старі будинки, а також і цвинтар, не зважаючи на те, що люди мали там похоронених своїх рідних. Коли у 1956 році настала так звана «відлига», тобто полегшення режиму радянської влади, то сестри почали писати різні прохання про перепоховання тлінних останків с. Тарсикії, і цей дозвіл вони згодом отримали. Скриньку з тлінними останками перевезли до Львова та у великій таємниці похоронили на Личаківському кладовищі. У зв ’ язку з тим, що на той час було дуже сильне переслідування Української Греко – Католицької Церкви, то сестри тримали цей факт у таємниці. І аж у 1965 році с. Іванна Білинська показала, в якому місці захоронені тлінні останки с. Тарсикії – це поле № 21, на якому є спільна могила Сестер Служебниць.

Сестра Тарсикія, живучи і працюючи, завжди в молитві поручала Господеві потреби своїх близьких, своєї землі, народу та Церкви. І тепер, будучи у славі свого Небесного Обручника, її ще більше не байдужі труднощі нашого життя. Тож не втрачаймо цієї нагоди, а звертаймося до неї у своїх молитвах, поручаймо їй свої потреби. Просімо в неї сильної віри та довір’я до Бога, щоб ми могли гідно пройти земний шлях та своїм життям прославити всемогутнього Бога.

Джерело: http://bpc.org.ua