Всіх померлих вірних, свято

2 листопада Католицька Церква згадує всіх попомерлих вірних – це час особливої молитви до Бога, щоб померлі мали частку в перемозі Христа над смертю.

Особливо це стосується тих, які після смерті потребують очищення в любові, тобто чистилища, яке є «передпокоєм Неба».

Догмат про існування чистилища Церква проголосила на Ліонському соборі 1274 року, а підтвердила і пояснила на Тридентському соборі (1545–1563) в окремому декреті. Він базується на передумовах, що містяться у Святому Письмі, а також на церковній традиції ІІ століття. Великий внесок у розвиток вчення про чистилище зробив св. Августин. Догмат наголошує дві правди: існування чистилища як посмертного спокутування гріхів, а також можливість і потреба молитися і жертвувати в намірі душ у чистилищі.

Ті мертві, які після смерті перейшли в чистилище, вже є у безпеці, бо опинилися в руках Божих. Вони можуть бути впевнені у визволенні, до повноти якого ще мусять підготуватися. Чистилище є «передпокоєм Неба». Воно є виразом Божого милосердя, яке очищає тих, які за життя на землі неповністю вдосконалилися в любові до Бога, ближнього і до себе. Стан чистилища не треба розуміти тільки як покарання, а як підготовку до повного єднання з Богом на Небі. Щоби померлі мали частку в перемозі Христа над смертю, очищення має бути повним.

Через чистилище проходять душі, які вийшли з цього світу з повсякденними гріхами і не відбули на землі повного спокутування гріхів. Істотою кари після смерті є тимчасова розлука з Богом і очікування зустрічі з Ним. Людська душа, пізнаючи після смерті Бога як повноту любові, прагне союзу з Ним і водночас визнає, що ще не є гідною цього і шукає можливості очиститися. Бог у Своєму милосерді відповідає на це прагнення дією, яку ми називаємо чистилищем.

У зв'язку з періодом молитви за померлих можна отримати відпусти для них. Треба побожно відвідати кладовище 1-8 листопада і молитися за душі померлих, дотримуючись постійних умов відпусту: стану освячуючої благодаті, прийнятого того ж дня Святого Причастя, свободи від прив’язаності до гріха (навіть легкого) і молитви в наміренні Святішого Отця (наприклад, «Отче наш» і Богородице Діво»). У день 2 листопада – при дотриманні тих же умов – також можна отримати відпуст для померлих, пов'язаний з відвідуванням церкви або каплиці та відмовлянням у них молитов «Отче наш» і «Вірую».

Пам'ять померлих вшановували ще в поганські часи. У Римі відбувалися поганські ритуали щороку в лютому. Християни перейняли частину цих обрядів, яка не суперечить вірі. Згадуються найближчі родичі. Загальний спогад усіх померлих вірних з'являється тільки в VII столітті. Почали відзначати цей день 998 року, коли в монастирях, підлеглих абатству Клюні, вшанували пам'ять померлих 2 листопада. Завдяки клюнським монастирям звичай поширився на північ від Альп. Також досяг Риму, але тільки близько ХІІ століття. У XV столітті серед іспанських домініканців поширився звичай кожному священикові відправляти цього дня три Літургії. Поступово Папи поширили цей привілей багаторазового відправляння Літургії на цілу Церкву.

Перед Божим милосердям, якому ми довіряємо мертвих, не так важливою, як видається, є кількість Літургій цього дня, але глибока віра, що випливає з переживання пасхальної таємниці Христа. Реформована Літургія відійшла від середньовічних форм, «сповнених страхом – як пише літургійний теолог Майкл Кюнцлер – і безнадійної темряви Літургії за померлих, тематично орієнтованої, в основному, на страшному суді та гріховності людини».

Тепер 2 листопада Церква в молитві з упевненістю звертається до Бога, щоби померлі мали частку в перемозі Христа над смертю.