Ви є тут

Йосафат Кунцевич, єп.

Святий Йосафат Кунцевич народився 1580 р. в міщанській родині у княжому місті Володимирі-Волинському, яке заснував славний київський князь Володимир Великий, хреститель Русі-України. Іван Кунцевич був охрещений у тутешній церкві св. Параскевії, так званої П'ятниці.

На нелегку, але благословенну дорогу святості праведний Йосафат Кунцевич ступив ще змалку. Коли він одного разу ревно молився перед Спасителевим Розп'яттям у церкві св. Параскеви, то несподівано в його невинне дитяче серце впала з Розп'яття божественна іскорка, розпаливши в ньому надовго палкий вогонь любові до Ісуса Христа, рідної Церкви та народу. Мабуть, тому св. Йосафат так рішуче прямував до святості, долаючи з Господньою допомогою всі перешкоди на своєму життєвому шляху, і зростав ласкою в Бога та людей.

Побожний та талановитий хлопець любив передусім молитву, бо в ній він мав можливість зближуватись зі своїм Творцем. Будучи сином купця і міського радника, який через свої справи й обов'язки мусів часто перебувати поза домом, молодий Іванко зростав більше під опікою матері. Головною рисою його життя ставало розуміння святої Церкви, відчування її потреб та посвята церковним справам.

Вірний Всевишньому, Іван Кунцевич вирішив за ласкою Св. Духа віддатися цілковито Творцеві - вступити до монастиря Пресвятої Тройці у Литві, що й зробив у 1604 р. До монастиря його прийняв сам митрополит Іпатій. За монашим звичаєм, під час облечин він обрав собі нове ім'я Йосафат. Як відомо, монаше життя у тому часі не було на високому рівні, тож молодому ченцеві довелося немало попрацювати, щоб оживити дух служіння Господеві. А починав насамперед із себе, чим освятив також інших. Черпав для цього сили з палких молитов до Небесного Oтця, виконував сумлінно особисті обов'язки і келія стала для нього немовби другою церквою. Побожне життя, тривалі молитви, велике умертвлення, ангельська чистота, монаша покора тощо - кожна набута чеснота впадала у вічі не лише близьким монахам, але й мирянам, які не жили поруч.

Благочестивому Йосафатові було на меті не тільки спасіння його власної душі, але і душ своїх ближніх, за котрих він молився, яких він навчав правд віри й жертвувався не шкодуючи анітрохи власних сил.

Велику частину життя Йосафата-ченця займала літургійна Богослужба, бо його духовність була здебільшого літургійною, відповідно до взірців Сходу. За свідченням сучасників, він знав східну Літургію в усіх її частинах напам'ять, з усіма її напівами та приписами. Отримавши дияконські свячення з рук митрополита, св. Йосафат не лише співав і прислуговував у церкві, але й виголошував духовно піднесені проповіді, про які ставало відомо довколишньому люду. Знаним є також те, що в 1607 р. до монастиря Пресвятої Тройці вступив Іван Велямин Рутський, обравши нове монаше ім'я Йосиф. У 1609 р. митрополит Потій висвячує Йосафата на священика.

Разом із Йосифом Велямином Рутським він навчає новиків засад чернечого життя та християнської досконалості. Під час їхньої інтенсивної діяльності відбулися релігійний, моральний та культурний підйоми. Вони спільними зусиллями продовжували працювати над відновою Василіянського Чину. Рутський вніс до Чину глибоку науку, обізнаність зі світом, відомості про аскетичне життя західних монахів тощо, а Йосафат же світив східним аскетизмом, прив'язанням до свого обряду, різноманітними монашими чеснотами...

1614 року св. Йосафата обирають архимандритом Вільнюського монастиря (у монастирі тоді було майже 60 монахів), а у 1617 р. - Полоцьким єпископом.

Чи міг знати праведний Йосафат те, що на нього, як на ревного захисника Католицької Церкви, чатує небезпека? Либонь, знав, адже він неодноразово повторював своїм непримиренним ворогам: «Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливішим, аніж коли загину від ваших рук за католицьку й апостольську віру». Добре знаючи, що його вороги снують проти нього змову у Вітебську, відважний Божий слуга, однак, туди поїхав з візитом, де й загинув по-геройськи мученичою смертю від рук безжальних кривдників 25 листопада 1623 року, які, до речі, після його смерті усі покаялися й навернулися до католицької Церкви.

1626 р. розпочато процес канонізації, а в 1643 р. Папа Урбан VIII проголошує Йосафата Блаженним. У Вільнюсі відбувається урочистий Празник за участю короля Польщі Владислова Вази і королеви Цецілії. 1867 Папа Пій IX проголошує Йосафата святим.

Цікава і доля мощей св. Йосафата, які так хотіли знищити недруги, щоб затерти слід св. Йосафата в історії. У 1916 р. мощі св. Йосафата перевозять у костел св. Варвари у Відні (до того часу вони перебували в різних місцях Литви, Польщі і Білорусії). У 1949 р. Йосафатові мощі потрапляють з Австрії до Рима, де були перезахоронені у Ватикані в базиліці св. Петра, у вівтарі правої нави престолу св. Василія Великого.

Св. Йосафат є для кожного християнина взірцевим апостолом єдності та невтомним місіонером.

http://osbm.in.ua/ukr/sviati/