Заручини

Заручини (євр., арам, ërûsîn, грец. Μνήστευσις , лат. Sponsalia ) – виражена при свідках взаємна обіцянка чоловіка і жінки укласти згодом шлюбний союз. У різних народів З. є цивільним актом, який регулює звичайне або кодифіковане право, тому З. у багатьох з них набувають ритуального оформлення і можуть мати тісний зв'язок з культом.

З найдавніших часів у багатьох народів вступ у шлюб відбувався в два етапи: перший – припускав попереднє погодження шлюбу в присутності вузького кола представників сімей або кланів, другий – публічне скріплення цієї угоди, яке робило можливим власне подружні стосунки. Така двоступенева структура вступу в шлюб відома в Ізраїлі, в Греції та Римі часів античності. У Римі сватання та заручини могли супроводжуватися такими атрибутами, як грошовий викуп за наречену, залізна обручка (annulus pronubus), яку наречений посилав нареченій.

Практика З. зберігалася у Римській імперії і з прийняттям християнства. Церква надавала серйозного значення З., однак, завжди визнавала можливість їхнього розриву, на відміну від шлюбу.

На Заході звичаї З. фактично не отримали літургічного оформлення (обряд обміну обручками під час шлюбу не передує подружній згоді, а лише йде услід за нею). А у візантійському обряді, як і в більшості інших східних обрядів, крім вінчання (грец. γάμος – «шлюб» ) існують і заручини (грец. μνηστεία – «сватання», або άρραβών – «застава»): основний момент – вручення священиком обручок нареченому і нареченій, які обмінюються ними. Ці два спочатку різних акти, що відображають два традиційні етапи укладення шлюбу, з часом з'єдналися в один, в результаті чого реальні З., які продовжували існувати на практиці, знову стали позалітургійними.