Перпетуя, Феліцитата і сподвижники, святі карфагенські мученики

Перпетуя була дочкою проконсула, її батько був поганином, а мати християнкою. За кілька місяців перед арештом вона народила сина (чоловік її, ймовірно, загинув, оскільки про нього не збереглося жодних згадок). Коли влада Карфагену заарештувала групу катехуменів, в яку входили, крім Перпетуї, її служниця Феліцитата, чоловік Феліцитати Ревокат, і ще двоє юнаків – Секундін і Сатурнін, їхній наставник, Сатур, приєднався до учнів за своєю волею. Феліцитата чекала дитину. Спочатку ув'язнених тримали в приватному будинку і там всі вони прийняли хрещення. Бачачи, що молоді люди продовжують стояти на своєму, переслідувачі кинули їх до в'язниці. Це, однак, не зломило християн. Перпетуя і її друзі були радісні, вдень вони розмовляли, а ночами – молилися і співали гімни. Зберігати кріпость духу їм допомагали видіння. В одному з них, що його побачила Перпетуя після того, як вона попросила в молитві відкрити їй подальшу долю, були сходи, біля підніжжя яких стояв жахливий дракон. Але Петпетуї вдалося прослизнути повз нього. Вони піднялися сходами і опинилися на прегарному лузі, де сидів Пастир з вівцями. «Здрастуй, дитя!» – Привітав Він її. «Я була щаслива, але тепер я ще щасливіша», – заявила Перпетуя після видіння.

На 7 березня приблизно 202-203 років Септимій Север з нагоди дня народження свого сина Публія Септимія Гета (народився 189 р.) призначив розвагу для народу з дикими звірами та полоненими християнами на арені в Карфагені. Тих, яких звірі не умертвили, а тільки важко поранили, добили ударами кинджалів.

У ніч перед стратою Перпетуя мала видіння про мучеництво. Під враженням сили віри мучеників у в'язниці та на арені відбулися численні навернення. Серед навернених був тюремник Пуденс. Обидвох мучениць – Перпетую і Феліциту вшановували далеко за межами Карфагена і зачислили до канону римської Літургії.

«Страсті Перпетуї і Феліцитати» – одне з найбільш вражаючих і справжніх свідчень про мучеників перших століть християнства. Велика частина історії розказана від імені Петпетуї і Сатура, а завершальну частину написав вже після смерті мучеників Тертуліан (хоча дехто приписує йому авторство всього тексту).

Сила впливу цього задокументованого свідчення була така, що Блаженному Августину в кінці IV століття доводилося попереджати священиків про те, що не можна ставити «Страсті…» в одну площину з Євангеліями.