Костянтин I Великий, св.

Народився бл. 285 р. в Naissus в Moesien (нині Nis, Сербія), був сином Констанція Хлори (293-306 рр..) і Олени. Юність він провів при дворі Діоклетіана в Никомедії (нині Ізмід, на схід Константинополя) і одружився в 307р. на дочці імператора Фауста.

При встановленні порядку престолонаслідування в 305 р. його обійшли, однак після смерті батька був проголошений римськими військами августом (головним імператором). Після смерті Августа Галерія (помер в 311 р.) і в боротьбі з співправителями Максиміаном (помер в 310 р.), Максентієм (помер в 312 р.) і Лікінієм (помер в 324 р.) досяг становища незалежного правителя.

Самою вирішальною в долі християнства була битва на Мільвійському мості (нині міст Мільвіо, через Тибр на півночі Риму) 28.10.312 р., в якій він розбив Максентія  вщент.

Християнський історик Євсевій Кесарійський з Палестини (помер в 339 р.) повідомляє, що Костянтин сам йому розповідав, що йому перед битвою на небі з'явилося сяюче знамення Хреста над сонцем з написом "tuto nika" грецькою - "Цим перемагай". Наступного дня після видіння він наказав виготовити штандарт з монограмою Христа. Церковний письменник Лактанцій (помер після 317 р.) повідомляє, що Костянтин, після віщого сну, наказав зобразити на солдатських щитах небесне знамення (Хрест). Будучи імператором Костянтин продовжував прохристиянську політику свого батька. Едикт про віротерпимість верховного імператора Галерія в Сардиці (квітень 311 р.) підписав також і він. З кінця 312 р. він робив щедрі пожертви церкві і надавав їй привілеї. У лютому 313 р. він домовився з Лікінієм в Мілані про подальші поступки (без Едикту). У донатистській суперечці в Африці він виступив на боці католицької церкви, спочатку давши вказівки чиновникам, потім скликавши помісний собор в Аріє (314 р.), нарешті, за допомогою зброї, Лікіній, його співправитель на Сході, з 320 р. став приймати суворі заходи проти християн. Вже в 316 р. почалася війна між ним і Костянтином. У результаті Костянтин здобув перемогу при Хризополісі (в 324 р.) і панування над Сходом. Ця війна мала вже характер релігійний. Під час суперечки через Арія він скликав у 325 р. Вселенський Собор в Нікеї.

У подальшому ході суперечок з аріанами він виявляв себе як миротворець. Однак рішуче втручався в розподіл єпископських престолів і в роботу соборів. Так, він розпорядився в 355 р. щодо посилання єпископа Атанасія в Трір. Він сам називав себе "Episkopos ton ektos" (гр. - наглядач, єпископ зовнішніх справ) і, таким чином, заявляв домагання на провідну роль в рамках всієї держави, протиставляючи її як рівну духовним завданням єпископів. Тим самим він продовжував давню поганську ідею імператора як Pontifax Maximus ("верховний жрець") в християнському дусі і обгрунтовував, таким чином, державну церковність в Західній імперії, Візантійській імперії і царській Русі. Оберігаючи існуючий державний порядок, він зробив христинізацію суспільного життя, призначав християн на високі пости і у своїй новій резиденції - Константинополі, він зробив християнський культ невід'ємним елементом життя. Християнство стало державною релігією, однак древнє язичництво не було заборонене.

Костянтин як особистість був безумовно одержимий пристрастю до влади. До битви біля Мільвійського мосту він був прихильником бога сонця, проте після неї був сильно захоплений християнською релігією. Про це свідчать всі його укази і послання, а так само численні храмові будівлі в Трірі, Римі (Латеранська базиліка, Собор Петра), Єрусалимі (Храм Гробу Господнього), Константинополі (церква св. Апостолів) та ін. Під час будівництва церкви Апостолів приготував собі в мавзолеї гробницю.

Помер 21.05.337 р. в Achyron поблизу Никомедії і був похований у своєму мавзолеї посеред пам'ятних дощок 12 апостолів. На смертному одрі він прийняв святе хрещення.